Ще з 2014 року Запоріжжя стало прихистком для тисяч вимушених переселенців. А з початком повномасштабного вторгнення їхня кількість суттєво збільшилася. За інформацією Запорізької облдержадміністрації, станом на кінець травня поточного року на обліку перебувало 228 з половиною тисяч ВПО. Значна частина із них – люди, які рятувались від ворога з тимчасово окупованих регіонів або з населених пунктів, де тривають активні бойові дії. Більшості переселенців повертатись нікуди. 

У циклі сюжетів ми розкажемо про те, як вони будують своє життя наново на теренах нашого Запоріжжя. В черговому сюжеті – досвід вимушених переселенців у пошуку роботи, опанування нових професій та відкриття власної справи.

Анастасія переїхала до Запоріжжя з міста Пологи на третій місяць від початку повномасштабного вторгнення. У рідному місті дівчина працювала у ритуальній службі, займалася виготовленням пам’ятників. Коли ж була вимушена переїхати до Запоріжжя, то зрозуміла, що знайти роботу за фахом не зможе, тож вирішила розпочати життя з чистого аркуша і опанувати нову для себе професію. Ділиться, б’юті-сфера її завжди цікавила. Тому, дізнавшись, що на базі однієї з громадських  організацій можна пройти курси з перенавчання, одразу ж вирішила скористатися цією можливістю.

“Я почала пророблювати всі свої травми, пророблювати себе. Мені поставили одне дуже чітке питання: а ким ти хотіла бути в дитинстві? – згадує вимушена переселенка з м. Пологи Анастасія Москаленко. – Зараз я вже майстер з нарощування та реконструкції волосся. Також від “ВОНА” хабу я пройшла курси манікюру, тобто в б’юті індустрії я вже знаю багато чого. І нею я захоплювалася, напевно, з років 14. Це були дві сторони однієї Насті: темна і світла. Темна — це ритуал, а світла — це бьюті.”

Якщо хтось з вимушених переселенців вирішить, як Анастасія, змінити фах чи профіль діяльності, то допомогти у цьому можуть не лише громадські організації, але обласний центр зайнятості. Там теж діють програми з перенавчання.

“Людина може отримати нову спеціальність, вона може підвищити свою кваліфікацію, або перенавчитись на іншу спеціальність, – пояснює директорка Запорізького обласного центру зайнятості Ірина Дуднік. – За минулий рік 6 учасників ВПО брали участь у цій програмі, і це взагалі нормальна ситуація. Ми навчаємо тільки під замовлення роботодавців, тобто зі 100% гарантією працевлаштування. Якщо це не підходить, є суспільно-громадські роботи.”

Ще одна із запропонованих програм від Центру зайнятості – отримання гранту від держави у розмірі від 50 до 250 тисяч на початок бізнесу або на його розвиток. Цією програмою вже скористались 23 переселенці. Серед них і Володимир Сірко з Енергодара. Написавши план, він отримав грант від держави на суму 50 тисяч гривень на розвиток їдальні. 

У себе вдома Володимир займався будівельним бізнесом. Разом із родиною виїхав із Енергодара одразу після повномасштабного вторгнення. Спочатку сім’я жила на заході країни, а згодом переїхала до Запоріжжя. В цей час до Володимира звернулися колишні співробітники та запропонували відкрити у місті соціальну їдальню.

“Дізнавшись у центрі зайнятості, що держава предоставляє мікрогранти, ми вирішили прийняти участь, – каже вимушений переселенець з Енергодара Володимир Сірко. – Написали програму. Завдяки цьому гранту ми мали можливість придбати нове обладнання. Цей грант, я скажу так, дозволив нам створити додаткових 3-4 робочих місця. Зараз підприємство виробляє, виключно ми продаємо вироби власного виробництва: пекарні вироби, у тому числі і хліб білий, пиріжки, близько 10 видів вареників, млинці, сирники власного виробництва. І це все готовиться на тому обладнанні, яке ми змогли закупити завдяки гранту від держави.”

Нині у команді 13 людей, всі вони – вимушені переселенці з Енергодара, Василівки, Бердянська та Мелітополя. Як розповідає підприємець, більшу частину колективу йому вдалося знайти за допомогою Центру зайнятості. Фахівці розповідають, вже змогли працевлаштувати понад 1000 ВПО.

“Для ВПО є окрема програма, за якою ми працевлаштовуємо роботодавців і компенсуємо протягом 3 місяців заробітну плату роботодавцю за працевлаштування ВПО, – розповіла Ірина Дуднік. – Якщо ця людина з інвалідністю з числа ВПО, ми компенсуємо протягом 6 місяців. Для того, щоб не бути голословною, в тому році за цією програмою ми працевлаштували 773 особи, а вже в цьому році 102 особи працевлаштувались, і роботодавцям ми компенсуємо.”

А от Олександра та Матвій ризикнули й у розпал війни відкрили за власні кошти кафе. У березні  2022 року пара переїхала до обласного центру з Оріхова, рятуючись від постійних обстрілів. Ресторанний бізнес ніколи не був для них мрією, а тепер їхній заклад, де готують східні солодощі, – чи не єдиний на всьому південному сході країни.

“Взагалі хотілося відкрити щось таке, що взагалі не існує в Україні, – діляться вимушені переселенці з Оріхова Олександра та Матвій. – Оскільки мені особисто, не знаю, як Матвію дуже подобається Японія, я дуже хочу туди поїхати. І подобається дуже їхня кухня, але суші – то вже як-то дуже банально, і ми пішли трошки далі. Знайшли, що є такий японський панкейк, що це вважається в них більше як стритфуд.”

Пошук роботи – одне з тих питань, яке вимушені переселенці прагнуть вирішити для успішної соціально-психологічної адаптації до життя у новому місті. І герої сюжету на власному прикладі показують, що знайти роботу можна як самотужки, так і звернувшись за допомогою до громадських організацій і державних служб.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі