Післявоєнна відбудова України — це не просто відновлення зруйнованих будівель. Це один із небагатьох історичних моментів, коли країна може не латати старе, а одразу закладати нову модель енергетичної, економічної та інфраструктурної безпеки. І ключовим елементом цієї моделі має стати енергоефективність у поєднанні з відновлюваними джерелами енергії.

Чому питання енергетики має стати для України не суто технічним, а стратегічним? Своєю думкою поділився Володимир Танєєв – керівник компаній «Промбуд» та «Light Solution». В його професійному активі будівельні та інженерні роботи спільно з такими великими підприємствами як «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Мотор Січ» та іншими, а також участь в масштабних проєктах з житлового будівництва.

Енергетика – критична точка вразливості

«Наскільки електрика важлива у нашому житті загалом і у щоденному побуті, зокрема, ми почали повністю усвідомлювати лише, коли відчули перебої з її постачанням. Ця залежність робить енергетику критичною точкою вразливості для України. Сучасна модель, де країна покладається фактично лише на ряд великих виробників електроенергії, не відповідає реаліям воєнних і післявоєнних ризиків», – ділиться Володимир Танєєв.

Ми не можемо бути прив’язані лише до атомних, теплових чи гідроелектростанцій. Тим більше, що природа вже дала нам альтернативи — сонце, вітер, тепло землі. «Питання не в моді на “зелену енергію”, а в справжній енергонезалежності, яку здатні дати відновлювальні джерела енергії», – зазначає експерт.

Одна з головних помилок довоєнного будівництва — відсутність системного підходу до енергоспоживання: «Раніше будівлі проєктувалися за принципом: підключимося до мережі — і цього достатньо. Але сьогодні цього недостатньо категорично. Нові будівлі мають одразу проєктуватися як енергоефективні й частково автономні — незалежно від того, чи це житло, чи промисловий об’єкт».

Навіть якщо будівля підключена до великої енергосистеми, вона повинна мати власні джерела генерації та продуману інженерію. А сама система має бути гнучкою — з резервними підключеннями між трансформаторними підстанціями, щоб у разі аварій або ворожих атак не зупиняти життя цілих районів.

Промисловість і ризики централізованої енергетики

Найгостріше проблема централізованої енергетики проявляється у промисловості. Технологічні гіганти — надзвичайно енергоємні. Для металургії, наприклад, навіть короткочасне відключення електроенергії може бути катастрофічним».

Експерт пояснює це на прикладі сталеливарного виробництва: «Якщо електроенергія зникає на певний час, сталь перестає плавитися, вона застигає. Процес зупиняється, обладнання виходить з ладу, піч доводиться списувати і будувати нову. Це не просто простій — це мільйонні збитки».

Вихід він бачить не лише в резервному живленні, а в структурній модернізації.

«Виробництво потрібно робити менш енергоємним і більш модульним. Не одна гігантська піч, а кілька менших. Так легше керувати навантаженням, знижувати ризики і адаптуватися до енергетичних коливань».

Чи може локальна генерація електроенергії стати рішенням всіх проблем в майбутньому?

Володимир Танєєв підкреслює: відновлювані джерела енергії не є панацеєю, але вони можуть кардинально змінити баланс.

«Ми звісно розуміємо, що та ж сонячна енергія не здатна повністю забезпечити металургійний комбінат. Принаймні поки що, з наявним рівнем розвитку технологій. Але на сьогодні вона ідеально підходить для житлових будинків, малих і середніх виробництв. Нещільна міська забудова – ідеальне місце для впровадження новітніх енергоефективних технологій. Ще краще – все більше освоювати селища. Адже там достатньо землі для сонячних колекторів і вітряків. І ця енергія може одразу споживатися людьми та невеликими підприємствами поруч. Це знімає навантаження з загальної енергосистеми і робить громади стійкішими».

При цьому, експерт нагадує, що Україна не починає з нуля цей процес. «Миколаївська, Одеська, Запорізька області вже мають приклади ефективного використання сонячної та вітрової енергетики. Географічно ця смуга ідеально підходить для ВДЕ».

Водночас він вказує на ключову проблему — регуляторну: «Україна завжди була цікавою для інвесторів, але наше законодавство часто їх стримує. Якщо на державному рівні відкрити “зелену дорогу” відновлюваній енергетиці, ми отримаємо серйозний приплив інвестицій, технологій і робочих місць».

Енергетичне майбутнє України – яким воно має бути?

«Я бачу післявоєнну Україну з котеджними містечками у 1–2 поверхи, де на дахах — сонячні колектори, поруч — вітряки, а в кожному будинку — тепловий насос, який використовує енергію землі. Звісно, картинка трохи ідилічна, але це те, чого ми маємо прагнути», – зазначає Володимир Танєєв.

Він додає: великі міста та промисловість теж мають зазнати змін. «На дахах і фасадах багатоповерхівок — сонячні панелі, а на підприємствах — енергомалоємні виробництва. Великі енергосистеми залишаться, але вони більше не будуть перевантажені».

Післявоєнна відбудова — це один шанс на покоління. Шанс побудувати країну, яка не боїться відключень, криз і шантажу енергоресурсами. І, як наголошує експерт, питання не в тому, чи можемо ми дозволити собі енергоефективність, а в тому, чи можемо ми дозволити собі її ігнорувати.

Енергонезалежні будівлі, локальна генерація і продумана інженерія — це навіть не про майбутнє. Це про виживання, стабільність і відповідальність перед наступними поколіннями.