Директорка школи с. Чорноземне, що у Мелітопольському районі, Людмила Куркуріна стала лауреаткою премії “Українська правда 100: Сила жінок” в категорії “Освіта і наука”. Видання відзначило жінок, які наближають перемогу. Пані Людмила – єдина в сотні представниця Запорізького краю. Попри тимчасову окупацію населеного пункту, вона не припиняла навчати учнів онлайн за українськими програмами. За це була депортована ворогами на підконтрольну Україні територію. Нині пані Людмила займається хібукі-терапією. Допомагає дорослим і дітям зняти стрес. Більше – у матеріалі. 

Людмила Куркуріна працює в школі села Чорноземне з 1990 року. Професію вчителя Людмила обрала за покликом серця, до того ж, родом із вчительської династії. Розповідає, пройшла шлях від викладача історії до директорки школи.

“Якщо казати чесно, то я вчителька біології та хімії, це перша моя спеціальність. Історія, бо на той час школа потребувала вчителя історії, його не було, – згадує пані Людмила, – треба було перевчитися і бути вчителем історії, але біологія не забута, хімія теж. Директорка я складна, бо і там знаюся, і тут вмію.”

Розповідає: попри тимчасову окупацію населеного пункту, не припиняла навчати учнів онлайн за українськими програмами. За це була депортована окупаційною владою на підконтрольну Україні територію.

“Ви знаєте, я дуже пишаюся, коли я читала “пріговор”, який мені дали підписати під час депортації, то першим пунктом було написано, “за організацію освітньої діяльності за українськими програмами”, далі була і диверсія, і дестабілізація ситуації в краї, але ж першим пунктом – організація роботи української школи, – ділиться вона, – ми в 22 році випустили випускників нашої школи, це вже була війна, до речі. Золотий медаліст у нас в 22 році, у воєнний час – тому я була там дуже небезпечною для окупаційної влади.”

Пані Людмила, зауважує: ніколи не забуде страшну дату – 12 грудня 2022 року. Того дня о шостій ранку її забрали з дому.

“Після низки обшуків, допитів, всього іншого, сталося те, що сталося, ви знаєте, що там під прапором читають цей “пріговор”, і відпускають, ідіть, – згадує пані Куркуріна, – дуже страшна ситуація на запорізькій трасі, нашій оновленій колись, вона вся замінована, я йшла пішки, бачила обабіч міни в неймовірній кількості. Я знаю, як важко буде нашим захисникам і захисницям пробиватися через цю перешкоду, але ми віримо. Ми віримо.”

Скільки годин пані Людмила йшла, добираючись до Запоріжжя – не пам’ятає.  Але дуже вдячна літньому чоловіку на старенькому авто, який підвіз її по дорозі.

“Єдине, що пам’ятаю, скільки йшла до того моменту, як мене підхопив старенький “Жигулі”, в ньому був літній чоловік, він каже, мені сказали не зупинятися, але я буду їхати, а ти запригуй. А коли мене відпустили, той чоловік ФСБ сказав: не стріляйте, хай вона дойде.” 

Людмила Григорівна розповідає, на подальшу працю надихає підтримка людей, завдяки цьому не опустила рук і не впала в депресію. 

Директорка школи села Чорноземне, що в Мелітопольському районі, Людмила Куркуріна стала лауреаткою премії “Українська правда 100: Сила жінок” в номінації  “Освіта і наука”. Видання відзначило жінок, які наближають перемогу щоденною кропіткою працею, самопожертвою та турботою про наступні покоління українців. На згадку про високу відзнаку Людмила має пам’ятний браслет.

“Кажуть, що це коштовна прикраса, не знаю, який це метал, мабуть срібло, не знаю, зроблена вишиванка та емаль в кольорах, а з цього боку гравіювання – “Українська правда” 100 жінок”, – ділиться вона. 

А ще пані Людмила разом з іншими фахівцями опікується мобільним Центром відновлення ментального здоров’я, створеного на базі Якимівської селищної ради. Це грантовий проєкт за сприяння ПРООН. Вчителька наголошує: він вкрай потрібен не лише зараз. Центр знадобиться і під час деокупації тимчасово захоплених територій.

“Зробили це для того, щоб мати можливість під час деокупації рухатися територією громади з цим мобільним центром, і розташовувати його там, де буде потрібно, бо розуміємо, що буде складно запустити садочки і школи на деокупованих територіях нашої Мелітопольщини, центр буде – осередок допомоги, відразу підтримки людей, дітей, там на деокупованих територіях.”

Як діти, так і дорослі мають можливість відновити свій психологічний стан, долучившись до хібукі-терапії. З цим також допомагає пані Людмила. Вона є сертифікованою хібукі-терапевткою. Наголошує: м’якенький на дотик песик допомагає зняти стрес, а також подолати страх і тривожність.

“Це україно-ізраїльський проєкт, в Ізраїлі цей проєкт має державний рівень, ми з цим проєктом познайомилися 2 роки тому, я є сертифікованим хібукі-терапевтов, – розповідає пані Людмила, – як вчитель, який може використовувати хібукі на уроках, я заохочую всіх, щоб люди приймали цей проєкт, і залучали цього песика до занять на уроках. В Ізраїлі хібукі-терапія дуже себе зарекомендувала в госпіталях з військовими, ми теж хочемо, в нас попереду є така мета та ідея.”

Тож пані Людмила продовжує працювати для Перемоги і вірить, що вже скоро зможе повернутись до рідного краю та займатись справою всього свого життя – навчати дітей.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі