Дві нові поетичні збірки, “Таврійські сонети” й “Птаха на осонні” презентувала запорізька поетеса Тетяна Осінь. Щоправда, перша книга була написана ще до початку повномасштабного вторгнення, але через війну вдалось представити її широкому загалу тільки зараз. Про творчість поетеси – у нашому матеріалі.

Свою 12 поетичну збірку “Таврійські сонети” Тетяна Осінь написала за 2 тижні до початку повномасштабного вторгнення російських загарбників. В ній прості досвіди й відчуття, що приносить щоденне життя: споглядання дерев, неба, води, піску, квітів. А також внутрішні переживання – вдячність, смуток, страх, любов, тривоги й надії, що містяться у серці між радістю і болем. Всю цю гаму відобразила у сонетах.

“Коли ми говоримо про сонети, що ми згадуємо: сонети Шекспіра, Петрарки. Але здебільшого раніше це були сонети про кохання, іноді пейзажні, – каже поетеса Тетяна Осінь. – А тепер наші поети пішли далі. Це і філософська лірика, медитативна лірика. І, на жаль, додалися поезії про війну.”

13 збірка – плід літературної праці вже останніх 2 років. У ній – особливий нерв не стільки літераторки, скільки простої людини, жінки, яка розділяє драматичну долю свого народу, разом із ним страждає й вірить, що найбільший біль зрештою перетвориться на радість.

“Книга повинна, могла б бути світлою, сонячною, крилатою, – ділиться поетеса, членкиня обласного осередку НСПУ Тетяна Осінь. – Але ж 12-тий рік війни йде. Тож, коли версталася книга, то я додала ще один розділ “Червоне й чорне”. Вірші про наше сьогодення, про війну, про наших героїчних захисників.”

У літературній царині Тетяна Осінь кілька десятків років. Вона активна учасниця літоб’єднання імені Гайдабури й “Пошук”. Віднедавна – членкиня Національної Спілки письменників України.

“Видно, що вона вистраждана, переосмислена, – каже голова Запорізького обласного осередку НСПУ Ольга Стадніченко. – Можливо, в якихось місцях езоповою мовою написана, з алюзіями, алегоріями. І навіть якщо там немає якихось прямих закликів проти війни, але ми знаємо, що це поетка-патріотка.”

А щодо літературного псевдоніму “Осінь”, то він відображає, перш за все, зрілість поетеси як майстрині художнього слова.

“Слово це вистояне, визріле, вишукане, високопоетичне, високометафоричне, філософське, – пояснює Ольга Стадніченко, – і вистояне на поетичній творчості багатьох поколінь, причому не тільки української літератури, а й зарубіжної.”

Коли гармати гримлять, музи не мовчать, і поети не можуть стояти осторонь – на цьому  під час презентації наголошували й колеги Тетяни по літературному цеху. 

“Важлива оця сила слова, оця міць, – каже поетеса, членкиня обласного осередку НСПУ Вікторія Сироватко. – І поезія не зайва, коли гримлять гармати, бо вона надає нам сили, можливість адаптуватися, а може, й напрягтися, й подумати про те, про що до цього ми не думали.”

А головне – дочекатися не просто миру, а Перемоги. Це прагнення поетеси лунало у кожному її римованому рядку.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі