Попри близькість до фронту, у Таврійській сільській громаді працюють всі місцеві служби. Вирішуються основні питання життєдіяльності: правопорядок на території, навчання дітей, медичне обслуговування, соціальна допомога незахищеним, відновлення будинків після обстрілів. Приділяють увагу навіть культурному життю. Як живуть поблизу фронту – у матеріалі.

Від Запоріжжя до села Таврійського 39 кілометрів. Воно розкинулось вздовж автомагістралі на Оріхів. Сполучення з обласним центром повністю відновлене – маршрутні таксі ходять кожні 20 хвилин, тому у людей є можливість їздити до міста. Загалом завдяки транспортній артерії здійснюються всі заходи для забезпечення життєдіяльності прифронтової громади.

“Ворога зупинили буквально в одному кроці від нашої території. Зараз від лінії бойового зіткнення нас відділяють 14 кілометрів. Ми вже четвертий рік живемо у таких умовах, – розповідає голова Таврійської сільської громади Микола Свириденко. – Тому давно налагодили всю співпрацю: з гуманітарними місіями, нашим обласним і районним керівництвом.”

Сьогодні у громаді велика кількість людей похилого віку. Ними, а також особами з інвалідністю та сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, опікується місцевий Центр надання соціальних послуг. Пропонують догляд вдома, кризове екстрене втручання, натуральна допомога банком одягу та продуктами, а також консультування з широкого спектру питань. До родини Соколенків соцпрацівники приходять двічі на тиждень. Ганні Пилипівні – 82. Вона належить до категорії маломобільних. Її син – інвалід І групи.

“Я преклоняюся перед соціальною службою і за то, що без соціальної служби вже не виживемо. І сину нужна помощь, – ділиться жителька с. Таврійське Ганна Соколенко. – Він водички не витягне, бо у нього з правою рукою непорядок, і на городі поможуть, і в хаті поприбирають. Їсточки я поки що готую сама.”

Охопила турботою соцслужба не тільки жителів Таврійської, а й сусідньої Комишуваської громади.

“230 осіб. 70 осіб – це Таврійська громада, громадяни похилого віку, де люди отримують послуги на дому безпосередньо, – розповідає директорка Центру надання соціальних послуг Таврійської сільської ради Надія Кернична. – Решта – Комишуваська громада. У самій Комишувасі 8 соціальних робітників.”

Допомагають стареньким всі, хто може. Дуже болюче питання для місцевих жителів — постійні обстріли ворога. Остання масована атака була цьогоріч 10 лютого. О шостій вечора російські терористи обстріляли село КАБами. Двічі вдарили по центру села, зруйнували цілий квартал на трасі Запоріжжя-Оріхів. Значних руйнувань зазнало домогосподарство пенсіонерів Миколи Івановича та Світлани Михайлівни. Ударною хвилею обвалило фасадну частину їхнього житлового будинку. На подвір’ї – понівичені господарські споруди, паркан і автівка. Вибухи були настільки потужними, кажуть пенсіонери, що зламали навпіл бетонний стовп із електричними дротами, що стояв поряд із будинком.

“10 КАБів прилетіло на Таврійське, представьте собі. Ударило, й ця вся стінка впала сюда. Спальня у нас дитяча була, внуків, її привалило, – розповідає житель с.Таврійське Микола Іванович. – Там бабушкіна кімната була, вона там постійно сиділа, читала. Це добре, що її не було в цей час, тому що, єслі б вона була там… цим кирпичем все завалило туда.”

“Перший раз ударило — люстра полетіла, стіни задрожали. Я закричала. А тут подруга з Юрківки дзвонить, каже: що у вас там? Я начала кричать, а тут другий прильот. Кричу їй: хати немає. Більше нічого у цей період немає. Більше нічого не помню, – згадує Світлана Михайлівна. – Ще чоловік побіг газ закрив за другим прильотом.”

Обох пенсіонерів поранило уламками. Їх одразу доправили до лікарні, чоловіка прооперували. Але бігти з власної домівки вони відмовились. Потроху самотужки розбирають завали. Кажуть, дуже потрібна допомога, адже розбитою цеглою й дотепер завалена частина будинку. А от повністю відновлювати домівку господарі будуть вже після війни.

“Кінчиться війна, якщо вона кінчиться, дасть Бог, і потім щось будемо думати. А зараз що? Мені 70 з лишнім років, їй тоже 70, – ділиться Микола Іванович. – Представьте, у нашому віці щось робить і думати про щось. Зараз тільки про мир треба думати.”

У зоні активних бойових дій капітальні ремонти у пошкоджених обстрілами будинках поки не роблять, зауважує голова громади, лагодять дахи й вікна. Спеціальна комісія вже оглянула житло пенсіонерів. Зараз вирішується питання відшкодування пошкодженого. Багато таких будинків і в сусідній Юрківці, яка ще ближче до лінії фронту. Будматеріали для ремонту надходять із багатьох джерел, каже голова. Тут розташований пункт невідкладної медичної допомоги. Лікарі обслуговують всі 3 села громади.

“Залишилися в основному старенькі, які нікуди не їдуть. Ми й виїжджаємо до таких — на високий тиск, на біль у ногах, в руках, у спині, – ділиться медична сестра невідкладної допомоги Таврійської громади Олена Алєксєєнко. – Люди заключали декларації з лікарями, і лікар кожному пацієнту видавав номер телефону невідкладної допомоги. Для тих, хто не знав, ми розвішували об’яви у людних місцях – на крамницях, біля укрпошти.”

Допомагають Таврійській громаді і медики з сусідньої Комишувахи. Організовують тут прийоми людей. Приїжджають і “Лікарі без кордонів”. Працює на території й офіцер громади. І навіть не припинила роботу сільська бібліотека. І хоча її фонди не поповнювалися з початку повномасштабного вторгнення, місцеві залюбки приходять сюди – дізнатися останні новини й взяти додому вже читані колись улюблені книжки.

“Хоч і війна, но пенсіонери, люди 60+, у бібліотеці постійні читачі. Їм нема куди йти, одна розрада – бібліотека, – розповідає бібліотекарка Юрківської сільської бібліотеки Людмила Бова. – Діти прибігають, но швиденько, тому що в любий момент може прилетіти, книжки схопили по шкільній програмі і додому.”

Сама Людимила Миколаївна — активний популяризатор книги як унікального культурного явища. Понад 40 років працює у бібліотеці й заохочує людей до читання.

Сільську гімназію окупанти розбили торік у листопаді. Діти навчаються онлайн. Проте у громаді вже визначилися з іншими приміщеннями і готують їх до нового навчального року. Протягом 2-3 місяців класи зможуть підготувати, каже голова.

“Зробивши ремонти, зробивши проєкти, ми будемо готові до нового навчального року, якщо ситуація поміняється в кращу сторону, – розповідає Микола Свириденко. – І ми вийдемо із зони активних бойових дій, і зможемо забезпечити безпечне навчання. Ми готуємося до цього вже з сьогоднішнього дня.”

Наразі на території громади перебувають 235 дітей. І тут сподіваються, що у вересні вони сядуть за шкільні парти. Принаймні – у змішаному форматі.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі