З нагоди Дня журналіста ми розповідаємо про двох представників медіасфери, які стали на захист нашої країни під час великої війни. Як це – боронити країну, будучи у душі медійником, – у матеріалі.

“Особисто я до обстрілів звик десь за 2-3 тижні, – згадує військовий. – Потім вони мене вже не особливо турбували. Я вже спокійно спав під обстрілами. Спокійно займався своїми справами.”

Свої перші тижні у війську згадує журналіст Богдан Василенко. З початком повномасштабного вторгнення він поставив роботу в медіа на паузу та долучився до лав Нацгвардії. Каже, адаптуватись цивільному журналісту на війні було нелегко.

“По нас багато стріляли, ми мало відповідали. Оце дуже дратувало, – ділиться Богдан Василенко. – Ми буквально молились на нашу артилерію: “Хлопці, дайте ж їм відповідь хоч якусь. І, звичайно, те, що ти завжди живеш в землі, що ти не маєш змоги взагалі помитися нормально. Про одяг випрати, я взагалі мовчу. Тоді ж проблеми були ще й з підвозом води. Ми посеред полів стоїмо, завжди під обстрілами.”

Згадав медійник і про перші кроки в професії. Більше ніж два десятиліття тому написав свій перший матеріал, та відтоді не уявляє себе без пера. Хоч за фахом він – економіст. Зізнається, його постійно захоплювала  журналістика.

“І з тих пір я почав потрохи потрохи писати, – каже офіцер секції інформації та комунікацій 15 бригади НГУ. – Спочатку це поєднував з дизайнерською роботою, потім з управління фінансами у виданні, а потім вже пішов на редакторську посаду. Ще я брав участь у декількох проектах. Наприклад, це були шоу “Дебати” на Суспільному. Пів року я був керівником-сценаристом цього шоу.”

Нинішня робота Богдана також пов’язана із журналістикою. Він обіймає посаду офіцера секції інформації та комунікацій 15 бригади Нацгвардії. Та пліч-о-пліч з ним служать ще 3 колеги-медійники.

“У нашій бригаді, наскільки я знаю, служать ще 4 медійні особи, – розповів Богдан Василенко, – скажімо так. Вони не всі є журналістами. Там є також представники технічного персоналу. А журналіст з них один, це Герман Дубінін. Ще є один режисер монтажу з плюсів. Він приїхав з Києва до Запоріжжя саме захищати наш напрямок.”

Нині на обороні запорізького краю і Герман Дубінін — кореспондент із 20-річним стажем. Першим кроком у журналістиці для нього стало обласне радіо, за 20 років опанував нову для себе сферу — телебачення, на якому пропрацював близько 2 років.

“Мені найбільше подобається висвітлювати так звані соціальні сюжети, – ділиться військовослужбовець 15 бригади НГУ Герман Дубінін. – Тобто, у мене колись була страшенна кількість прочитань мого сюжету про сім’ю з дітьми ДЦП, тобто важкими інвалідами. Але мама їхня бойова, і сюжет вийшов наскільки яскравим, що його текстова версія набула широченного розголосу. І це допомогло сім’ї знайти певних спонсорів, меценатів, благодійників, які допомогли.”

Від журналістики до військової справи вперше Герман перейшов у 2015, коли його мобілізували до АТО. Служив артилеристом у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Їхній підрозділ тримав оборону під Авдіївкою та станицею Луганською. Після повернення до цивільного життя знову адаптуватись у професії журналіста було непросто.

Та за 5 років  йому довелось повернутись на фронт. У перші дні повномасштабного вторгнення Герман долучився до лав Нацгвардії та потрапив на передній край оборони Запорізького регіону.

“Довелося працювати все літо і майже всю осінь заряджаючим гармати, – розповів військовослужбовець. – Потім, коли вже дійсно загострились події на фронті, мені сказали, що трошки недотягую, тому мене перевели до взводу забезпечення, який займається охороною бліндажів, охороною техніки цілодобовою.”

Плани після війни у журналістів різні. Ще в окопах Герман почав вести блог, який з часом, як сподівається автор, переросте в книгу про війну. Богдан же планує відпочити з сім’єю в улюбленому Амстердамі. Та нині мрія в усіх одна — скоріша перемога.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі