У 1963 році у Запоріжжі троє ентузіастів – Роман Баранок, Аркадій Конопльов та Олег Бурбовський заснували міський фотоклуб. За дуже короткий час новостворений осередок під назвою «Запоріжжя» здобув велику популярність, а місто отримало неофіційний статус однієї із фотостолиць країни. За понад 60 років організація згуртувала більше 200 митців із численними нагородами в галузі фотомистецтва. До ювілею фотоклубу у туристичному інформаційному центрі відкрили експозицію найбільш визначних робіт майстрів фотооб’єктива. Більше про річницю фотоклубу – у нашому матеріалі. 

В центрі експозиції виставили роботи одного із батьків-засновників фотоклубу – Олега Бурбовського. Всі вони отримали численні нагороди, і за ними, без сумніву, можна вивчати історію. На виставці зокрема є портрет Володимира Ященка – видатного стрибуна у висоту, багаторазового міжнародного рекордсмена. В 20 він отримає чергове “золото” і назавжди піде зі спорту через травму ноги. Сам автор вперше бачить свої роботи у такому форматі.

“Вони мої знамениті роботи збільшили до таких розмірів, що я сам шокований. Тут 61 року я зняв стару, і коли на всесоюзній виставці журі з найзнатніших фотографів побачило цю роботу, вони взагалі ахнули, – ділиться голова Запорізької спілки фотохудожників, один із засновників фотоклубу Олег Бурбовський, і одразу ж на мене пішла лавина, і “ТАРС”, і “АПН”, щоб я став їхнім кореспондентом.”

Сучасній фотографії Запоріжжя також є чим пишатися. Наприклад, закарбований  промисловий вилов бичка рибалками із селища Степок, на Азовському узбережжі, знятий Дмитром Смольєнком ще до війни.  Наразі його світлини увійшли до переліку найкращих фотографій про війну за версією видання New Voice. А відзняте Дмитром під час повномасштабного вторгнення відео було використане у кліпі Pink Floyd. 

“Ходили до Роботиного, опустився в бліндаж, в окоп, і біля бліндажу його зняв. Тут нічого такого воєнного. Я не член фотоклубу, я його попутник, і великий шанувальник, – ділиться пан Дмитро, – вдома не було тварин, я виріс із “котом Бурбовського”. Вперше побачив його в «радянському фото», журнал, який батько отримував. І там був Бурбовського “кіт”, були його “дахи”. Були Олексія Красовського чудовий мотобол. Як він це зняв, я не знаю, такі речі, як знімав Олексій Петрович. Так розпорядилася доля, що я зараз працюю на його місці.”

Різносторонні роботи запорізьких фотомитців наразі можна вважати справжнім часописом міста та області.  

“Ці тисячі тисячі робіт є не прохідними, а є якісними, класними з художньої точки зору, роботами. Відбирати було насправді дуже важко, тому що ми стикнулися з тим, що класних фотохудожників багато, а місця у виставковій залі замало, – ділиться керівник крафтових музеїв Запоріжжя Михайло Мордовськой, – і ми вирішили зробити концепцію над сьогоденням і історичними фотографіями, показати як вони взаємодіють в одному просторі.”

На цьому історія фотоклубу «Запоріжжя» не завершена. І триватиме до тих пір, поки є люди, що надихаються мистецтвом фотографії. Пересвідчитися в цьому мають і глядачі цієї виставки у туристичному інформаційному центрі.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі