З надією на мир та спокій пов’язані роботи нової експозиції у Виставковій залі Національної спілки художників України. Виставка об’єднала твори запорізьких та іноземних авторів під назвою “Вітер надії”. Що хотіли донести до містян художники — у матеріалі.

Десятки творів, виконаних у різних мистецьких жанрах – доробок авторів, які наразі перебувають у Запоріжжі, а також твори, які на початку повномасштабного вторгнення знаходилися у запасниках Виставкової зали. Сенси усіх робіт різні, але в кожному творі є щось, що пов’язане з надією, кажуть організатори виставки “Вітер надії”. 

“Але коли ми придумували, ці два слова об’єднували, в нас була така ідея магії, – ділиться художник, військовослужбовець автобату 15 бригади НГУ “Кара-Даг” Олександр Шкаліков. – Магії, яка, власне, потрібна нам в місті Запоріжжя. На логотипі можна побачити спалене дерево, але у нього живе коріння. І з цього коріння весною проростає нове дерево.”

“Побачила готовий плакат, можна сказать, на землі. Недалеко, на Профсоюзів, коли прильот був, випалило дерево. Це наша дійсність, ось вона тут і проявилася.”

Вся ідея об’єднаної експозиції обертається навколо надії на кінець війни та настання миру, каже Олександр. Чимало представлених робіт – про самоідентифікацію. Неодноразово бачимо у творах наші степи, Хортицю, козаків.

“Ми надіємося що закінчиться війна, буде справедливий мир, і відродиться культурне життя, – ділиться Олександр Шкаліков. – Повернуться художники зі Сполучених Штатів, куди їх там вітер заніс, і виставляться в оновленій виставковій залі.”

А доки зала чекатиме на ремонт, запорізькі художники виставлятимуть свої твори. До слова, й не тільки запорізькі. В нинішній експозиції є роботи і іноземців, які за мирних часів приїздили брати участь у запорізьких пленерах. З Тунісу, Індії, Польщі та решти країн – ці художники зовсім по-іншому сприймають звичні для нас Дніпро, гранітні скелі, Хортицю.

“Індус Сіраш Саксена, був вперше в Україні, – згадує пан Олександр. – І він потрапляє на Хортицю, бачить Дніпро, й придумує мантру, як носій цієї культури, “Омні-прое намо намах, Омні-прое намастуте, Омні-прое намах”.  Дніпро його так надихнуло. Ми тут живемо, звикаємо до цього, а він по новому на це дивиться.”

Особливість нинішньої виставки в тому, що чимало робіт тут створені з використанням природних матеріалів. Картини вкриті справжнім пилом, справжньою землею та справжнім камінням. Вони ніби несуть сам код нашої нації, каже Олександр. Додає: днями був в одному з прифронтових сіл. Хотів назбирати уламків від обстрілів для своїх інсталяцій й став свідком ситуації, про яку не може говорити без сліз.

“Їде автомобіль, причеп, зупиняється. З нього виходить людина, й починає засаджувати город. Поруч на полі величезна воронка, побита посадка, чорна, – згадує Олександр Шкаліков. – Я спускаюсь у цю воронку зібрати уламки для картини, і бачу там чиєсь відро – побите, прошите осколками. В цьому відрі було зерно.”

Надією сповнені і роботи Сергія Грибанова. Тренера зі спортивним минулим спіткала біда: тяжка хвороба змусили полишити спорт і знайти порятунок у мистецтві. В контексті “Вітру надій” Сергій Грибанов пропонує персональну виставку, вже другу за рахунком. Кілька десятків його картин – строкаті, яскраві, не схожі одна на іншу, різні. Полюбляє абстракцію. Каже, вона найточніше відображає його настрій та стан. Також часто малює обличчя, багато облич. Певно, що має дар пророкувати через мистецтво. Одного разу, малюючи весняну повінь, зобразив наслідки підриву Каховської ГЕС.

“Ну, намалював, я й не думав, що так вийде. Я думав, як весною вода заходить – а отак вийшло. Можливо, збіг, не знаю, – роздумує Сергій Грибанов. – Ще до підриву Каховської ГЕС, так, я малював практично те саме місце, починаючи з Каховського водосховища. Саме територію, як на море раніше їздили, територію запам’ятав. І ось все це залите водою.”

Окремо варто сказати про його власний авторський підпис — він доволі символічний. Сергій малює на своїх роботах велосипед, накритий парасолькою. Каже: на такому велосипеді можна мандрувати з друзями, куди душа забажає, а парасоля захищатиме від усіх негараздів ззовні. Сергій каже, що сьогодні мріє про таку картину, якої ще ніколи не було, і щоб від неї неможливо було відірвати погляд ані власний, ані відвідувачів виставки. Аби глядачі годинами розглядали його картину.

Надихнутися картинами Сергія Грибанова та інших авторів, відчувши таким чином “Вітер надії”, можна у Виставковій залі Національної спілки художників.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі