Воїн загинув 7 червня на Запорізькому напрямку. Військовослужбовець у 2014 році брав участь у запорізькому майдані, потім приєднався до мітингувальників у Києві, а згодом пішов боронити нашу країну на схід. Після невеликої перерви боєць повернувся на фронт у перший же день повномасштабного вторгнення.

“Як тільки почалась повномасштабна війна, – розказав  побратим Івана Терещенка Кирило Спас, – він у перший день мені зателефонував о 7 годині, сказав “Кірюшо, почалась війна. Збирайся.” Я з особистих, з сімейних причин не зміг у той день одразу приїхати. Ваня з першого дня зібрав речі та поїхав захищати.”

Пан Кирило згадує свого побратима Івана, який 24 лютого у перших рядах пішов захищати Україну, як колись у 2014 вже відстоював її свободу на майдані. Саме з нього Іван Терещенко розпочав свій шлях військового.

“Це був початок майдану, – розповідає Кирило Спас, – час від початку перевороту. Ми познайомились з ним, захищаючи обладміністрацію від на той час “тітушок” так званих. Це початок 2014 року. Тобто пройшли з ним спочатку майдан запорізький, потім у києві з ним були, після цього вирішили вступити до добровольчого батальйону. На той момент був батальйон “Азов”.”

Друзі та побратими згадують Івана як відданого товариша та працьовитого хлопця. Зазначають, не цурався жодної роботи та завжди прагнув розвиватися не лише як спеціаліст, а і як людина.

“Він працював за своє, на жаль, коротке життя і слюсарем, – каже друг Івана Терещенка Роман Вінник, – і різноробочим, будував будинки. Тобто він брався за всю роботу. Навіть може навичок не було, але він дуже робив на совість. Навіть недостаток якихось знань він компенсував своєю наполегливістю, та він хотів досягнути як-то кажуть нових знань та навичок, умінь. Цим він відрізнявся, тому що він дуже прагнув отримати ще більше знань, які в нього були.” 

“Ваня був дуже добрий, дуже любив свою країну, любив друзів, близьких, – додає Кирило Спас. – Завжди приходив на допомогу. Не важливо, яка ситуація була. Він своїх побратимів завжди захищав, любив. Він за себе так ніколи не хвилювався, як за людей близьких поряд.”

Побратими згадують, Іван завжди був оптимістично налаштований, багато жартував та, навіть перебуваючи у надважких умовах під постійними обстрілами, будував плани на майбутнє. І, кажуть побратими, навіть у власних мріях Іван перш за все турбувався про інших.

“Перемогти для початку, – каже побратим Івана Терещенка Євген Олексенко. – Це був у нас основний план. І далі вже діяти, розвивати ветеранський напрям, взагалі допомагати місту по-своєму. Він хотів на роботу повернутися, в тирі працював. Потім думати. Ну, там просто можна було навчати, йому подобалось навчати людей. Тому… Ми хотіли, щоб дітей він навчав. Ну у нас було багато планів. Насправді навіть свій тир відкрити для того, щоб навчати дітей там самозахисту.” 

Іван був розвідником, вправним воїном, який успішно виконував усі небезпечні завдання, які йому доручали. Воював чоловік на Запорізькому напрямку. Проте доля вирішила інакше, і 7 червня Іван загинув за свободу України. Воїну назавжди 27 років. У нього залишилась мама та кохана дівчина. Після прощання тіло героя кремували, а його прах покоїтиметься на цвинтарі Святого Миколая.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі