Боєць із позивним “Кречет” загинув торік 21 квітня у боях за Маріуполь, а за кілька місяців у нього народилась третя дитина. Через півтора роки пошуків тіла, процедур впізнання та експертиз рідні та побратими змогли поховати захисника й віддати йому останню воїнську шану. Більше про Героя – у матеріалі.

Олексій Ластович був вправним воїном, добрим товаришем, люблячим батьком і чоловіком. Своїм життєвим досвідом, знаннями та вміннями він залюбки ділився з друзями й близькими — згадували про героя під час церемонії прощання його побратими. Посмертно його було нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

“Він міг зробити ще дуже й дуже багато, – каже хорунжий штурмової бригади “Азов” Едуард Юрченко, – але склалося так, що він пішов, поклавши життя за Україну. Все його життя було наповнено боротьбою за нашу країну, за відстоювання наших цінностей.” 

Олексій Ластович пішов на воїнську службу з Майдану, у 2014 році. Кілька років був прикордонником, захищав південні рубежі України. У 2020 перейшов до полку “Азов” і разом із однополчанами першим прийняв бій, коли торік на початку березня ворожі війська штурмували Маріуполь. 

Життя воїна обірвалось рік тому, 21 квітня, від снайперської кулі. Його дружина в той час була вагітною третьою дитиною. Сина Тетяна народила  вже тут, у Запоріжжі, куди перебралась торік на початку травня та назвала Іллею, як і хотів чоловік. Окрім синочка, у родині є ще 2 донечки — чотирирічна Аня та дворічна Віка. На виписку з пологового привітати породіллю приїхали побратими Олексія разом із командиром полку Андрієм Білецьким.

Та це не єдина втрата Тетяни. Крім коханого, російсько-українська війна забрала у неї рідного брата та матір. «Баррет» він же Юрій Луговський, теж служив у “Азові” та тримав оборону Маріуполя у Водяному. Матір після втрати сина підписала контракт із полком “Азов” і служила у Маріуполі військовим психологом. 

Торік разом з коханим Тетяна була на Азовсталі. Дві її найрідніші людини так і не встигли побачити сина та онука. Відтоді жінка жила надією, що тіла її рідних вдасться знайти й поховати. Восени минулого року, під час одного з обмінів, таке сподівання стало реальністю.

“Процедура важка й складна, – розповідає дружина загиблого героя Тетяна Ластович, – тому що стан тіл не дозволяє впізнати за зовнішніми ознаками. Доводиться робити ДНК. І зараз все більше й більше сімей стикається з тим, що доводиться проходити цю процедуру і чекати дзвінка від слідчих, що є співпадіння. Після першого співпадіння доводиться робити друге, порівняльне, оскільки одного недостатньо. Нам було повідомлено про співпадіння першого ДНК у квітні, а запросили на повторне здавання ДНК нас у липні. Мене чекає ще одне співпадіння, я дуже надіюся, з мамою. Тому чекаємо.”

Загиблий “Кречет” повернувся додому, а мама “Ромашка” поки що ні. І хоч процедура ідентифікації тіла й очікування результатів експертиз розтягнулась на кілька місяців, Тетяна Ластович не втрачає надії гідно попрощатись і з мамою.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі