Від рашистських обстрілів потерпають і об’єкти культурної спадщини. Так, 14 жовтня ракета окупантів розірвалась біля млина Германа Нібура, який був збудований ще наприкінці 19 століття. Постраждав як фасад історичної будівлі, так і приміщення всередині. Вже за кілька годин після вибуху на місці працювали орендарі цих приміщень та волонтери. Роботи було багато.

“Від вибуху у нас постраждали майже всі вікна, – розповідає голова ГО “Креативна платформа” Олександр Динник, – в комплексі з фасадної частини. Постраждала також деяка частина музичної техніки, гіпсові перестінки, дерев’яні перестінки, які були. І там стільці, і інша офісна техніки.”

Стіни млина посічені уламками снаряда. Також потрощило вікна та пошкодило руберойд на добудові. Активісти мали намір тут облаштувати кав’ярню, проте нині ці плани доведеться відкласти, бо покрівлю потрібно перестилати наново.

Нині дерев’яними щитами закрили всі вибиті шибки на поверсі. В кількох місцях вже навіть стоять металопластикові вікна. Однак роботи ще триватимуть тиждень-другий. 

З першого дня ремонтом займається і пан Іван — співзасновник майстерні з переробки пластику. У його приміщенні треба відновити балкон та полагодити стелю, які зруйнувало вибуховою хвилею.

“Зараз хлопці, які більш спеціалісти по вікнам, в першу чергу там роблять, ми тут підзабили, дощ не заллє, – розповідає пан Іван. – І потім вони дійдуть сюди. Ми з ними відремонтуємо балкон і вікна, щоб не дуло, більш тепло було. Ну а потім буде час — інші косметичні речі, такі як штукатурка і стеля наша. То вже якось підлатаємо.”

Тож нині за допомогою волонтерів та небайдужих запоріжців команда планує відновити найвищу будівлю Старого Олександрівська кінця 19-го століття. Її звів представник менонітської династії мірошників Герман Нібур. Цей млин був не єдиним у його власника, проте одним з найбільших у Європі за потужністю.

“У нього у власності його компанії було 11 парових, все-таки парових, млинів, – розповідає краєзнавець, екскурсовод Роман Акбаш. – І самий найпотужніший, самий величезний – це ось наш. Він побував у Мінеаполісі. Тоді це американське місто, воно було світовою столицею борошномельної промисловості. І там він побачив найвеличезніший, найпотужніший млин, так званий Пілсбері. Він ще відомий тим, що ще Стівен Кінг про нього ще писав.”

Саме цей американський млин надихнув Германа Нібура на зведення справжнього велетня в Олександрівську. Цей промисловий гігант виготовляв за добу нереальні тоді 82 тонни борошна. Його експортували до 11 країн світу, зокрема на острів Ява. Допомагала у цьому близькість залізниці.

Після загибелі батька, млином починає керувати його син – Якоб.

На початку 20 століття тут був гуманітарний осередок, куди меноніти із-за кордону надсилали продукти та одяг. Проте з приходом більшовицької влади підприємство націоналізували. Вже у двотисячні роки млин перестав працювати за призначенням і став креативним осередком, де проводились різноманітні заходи. Будівля млина і так потребувала реставрації, нині руйнувань додали рашистські ракети. Але люди, які працюють нині у будівлі, за підтримки запоріжців намагаються зберегти пам’ятку України.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі