В їхній родині ніколи не нудьгують, адже виховують шестеро дітей. І всі – хлопці. Це про родину Ірини Азімової, яка взяла дітей під опіку. До всього Ірина має й двох рідних, але вже дорослих дітей – доньку та сина. Дочка в свою чергу взяла під опіку трьох хлопчиків. Ми завітали в гості до великої родини та дізнались, як це – виховувати стількох синочків.

В родині Ірини Азімової дуже полюбляють спорт. У вільний від навчання час вдома хлопчиків можна часто бачити в боксерських рукавицях. Як зізнаються самі спортсмени, тренують силу та міць, адже саме ці якості притаманні справжнім чоловікам.  

Дехто з хлопців вже навіть визначився, яку професію опановуватиме в майбутньому. Наприклад, Олексій нині здобуває фах взуттєвика, а пізніше юнак хоче вивчитися на будівельника.

Найменшому у родині пані Ірини – вісім років, найстаршому – сімнадцять. Є в мами й рідні діти, які вже дорослі. А нині вона дарує свою турботу та любов цим хлопчикам. Жінка зізнається, до такого важливо кроку її спонукало бажання, аби у кожної дитини була любляча родина.

“Щоб у кожної дитини була мама, – ділиться жінка. – Це найголовніше, що вони хочуть – до мами. Мама – це святе. Кожна дитина хоче в родину. Добре їм в інтернатах, притулках, але вони хочуть в родину. Аби в кожної дитини була родина.”

Взяла під опіку трьох діток – теж лише хлопчиків, – маючи й рідних дітей, і донька Ірини – Юлія. Каже, зробила це, як і її мама, за покликом серця. Юлія наголошує, в неї найкращі діти. А на запитання, чому саме хлопчиків взяла під опіку, відповіла: 

“Зважаючи, що зараз такі часи, хлопці – це наша опора.”

Допомагають юнаки мамі в усьому. Найбільше ж люблять готувати усі разом, зокрема пельмені. Розповідають, раніше часто ходили на прогулянки на природі. Це була їхня родинна традиція. Нині все частіше всі разом збираються лише вдома та мріють, аби війна скоріш закінчилась Перемогою.

“Миру хочу дуже сильно, – каже один із синів, Олександр, – щоб закінчилася війна. Щоб настав мирний час. І не було цих грохотів, коли ти лягаєш спати – й чутно вибухи.”

“Кожна людина в Україні хотіла б, щоб найскоріше закінчилася ця війна, – додає  опікунка Юлія Хоін, – щоб ми не переживали ці важкі часи, щоб вся Україна пізнала мир. Ми кожного дня наближаємося до цієї дати, і буде перемога.”

В міській службі у справах дітей кажуть, Ірина Леонідівна – опікунка з досвідом. Вона неодноразова учасниця міського конкурсу “Кращий опікун року”, який традиційно організовували до війни. Завдяки таким людям, як пані Ірина, діти змінюються на очах. Адже підопічні, що виховуються в люблячій родині, відчувають справжню турботу та піклування.

Про те, що їхня мама найкраща, кажуть і самі діти. Хлопці діляться, якби сильно іноді не шкодили вдома, мама завжди дасть слушну пораду, вислухає та допоможе. 

Нині у Запоріжжі таких родин, як Азімових, майже пів тисячі. У них  виховується понад шістсот дітей. Окрім цього, в місті залишилось шість прийомних сімей. Решта, а також дитячі будинки сімейного типу, – евакуювалися у більш безпечні місця. Разом з цим, до нашого міста приїхали сім’ї, якими опікується служба у справах дітей, з інших регіонів. Фахівці міської служби у справах дітей докладають максимум зусиль, аби якомога більше дітей, які ще не мають поруч мами й тата, були охоплені сімейними формами виховання. 

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі