29 червня відбувся наймасштабніший обмін від початку війни: 144 полонених, які героїчно відбивали атаку ворога в Маріуполі, повернулися до України. Частина з них нині проходять лікування у Запоріжжі. Нашій журналістці вдалося поспілкуватися з українськими героями, які зустрілися з війною віч-на-віч.

АНДРІЙ, 25 РОКІВ, КОЛИШНІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИЙ

25-річний Андрій родом з Луганська. Чоловік півтора місяці перебував у блокадному Маріуполі, захищаючи країну від ворога. Під час запеклого бою отримав осколкові поранення ніг, живота, спини та контузію, після чого потрапив у полон до окупантів. 2,5 місяці Андрій пролежав у лікарні самопроголошеної ДНР. Андрій ділиться, спроби обміняти його та побратимів були, проте щоразу невдалі. До України шляхом обміну вдалось повернутись лише 29 червня:

“У нас перший обмін місяць назад вони зірвали, первий обмін був ще місяць назад, десь 1 числа, вони нас загрузили, ми там постояли  на вулиці години півтори, ми там потупили і нас короче загнали назад в лікарню. І ще там збиралися типу “то ми хочемо міняти, то ми не хочемо міняти” , це ж отакого плана”.

СЕРГІЙ, 58 РОКІВ, КОЛИШНІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИЙ

Сергій служив  командиром танкового взводу. Чоловік з початку повномасштабної війни за власним бажання пішов служити. Воював у найзапекліших точках: у Лисичанську, Гірському, Попасній, Трипіллі. 19 травня він та його побратими зупиняли наступ рашистів у запеклому бою. Згадує:

“Виїхали так усе нічого, а тоді вже з двух сторон нас начали крить, трошки встигли відійти, остановилися, танк покинули, вийшли і поки витягував механіка получив миноосколочне ранение, дуже важкий був троьхсотий мене оттягли хлопці метрів на 30-40 от танку і тоді все як обично, екіпаж я відпустив, тож куди не дотягнусь я важкий був , щоб вони зі мною не оставались”.

Через півгодини військовослужбовця знайшли окупанти, які і забрали його з поля бою. Так чоловік і потрапив у полон ворога. За словами Сергія, у місцевій рашиській лікарні окупанти поводили себе по-хамськи та не надавали належного медичного обслуговування:

“Вони у мене в СІЗО перший раз як пов’язку зняли, побачили рану, то вони і потікали з тої перев’язочної”.

ПЕТРО, 22 РОКИ, КОЛИШНІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИЙ

На 22-річному Петрові війна залишила великий відбиток. У бою хлопець, на жаль, отримав тяжке поранення, в результаті якого втратив частину ноги. Військовий  розповідає, що у полон потрапив 17 травня. З Маріуполя його відправили у Новоазовськ, із часом до Донецька, де він і чекав обміну:

“У моєму випадку нічого поганого не робили, просто допитували та морально тиснули. В основному, вони намагалися на нас зіпхнути всі військові злочини, які там були скоєні”.

Вдома на Петра чекає дружина та маленька дитина. Захисник каже, що на війні постійно думав лише про них:

“Побачити близьких… Просто побачити близьких”.

ВЛАДИСЛАВ, 22 РОКИ, КОЛИШНІЙ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИЙ

“Не було чого їсти, ми пили технічну воду,  операції робилися під обстрілами, закінчувалися боєприпаси та було чимало важкопоранених”, – розповідає про ситуацію у Маріуполі юний захисник  – 22-річний Владислав родом з Чернігова.

Тоді вже і прийняли рішення здатися у полон, аби вижити. Хлопцю осколком розсікло бронежилет, внаслідок чого і живіт, а також – ноги. Хлопець згадує, що на українських військовополонених у медзакладі окупанти морально тиснули  та схиляли до рашистської пропаганди:

“Що України немає. Ви нікому не потрібні , про вас Україна вже забула, вона вас не хоче міняти. Ми вас хочемо міняти, ви нам не потрібні , але типу ваша Україна не хоче вас брати. Це постійно, кожного дня твердили, казали. Говорили, що все вже Україну розбомбили”.

Більшість визволених бійців привезли до Запоріжжя, де нині вони і проходять лікування. В якому стані поступили військовополонені, нам розповів Кирило Нерянов — директор міської лікарні:

“Це і вогнепальні поранення та міни вибухові травми, це практично, все, що завгодно. Якусь первинну допомогу їм так, давали, але це не та допомога, яка їм була потрібна. Не в тому обсязі медична допомога, яка повинна була бути надана, враховуючи той стан, в якому вони знаходилися”.

Провідати українських захисників та подякувати їм за  вияв героїчної мужності прийшли представники обласної влади. За словами голови ЗОВА Олександра Старуха, захисникам надається вся медична, соціальна, психологічна допомога:

“Особлива увага приділяється тим у кого батьки, як у нас тільки що ми з хлопцями спілкувалися з  Бердянська з Енергодару залишилися хтось рідні близькі на тимчасово окупованій території , їм більше уваги, тим хто звичайно вже батьки тут, то їх уже родичі опікуються безпосередньо”.

Також захисникам передали листи від вихованців міського Палацу дитячої та юнацької творчості. Діти написали щирі побажанням українським військовим.

Українські герої розповідають, весь час у полоні не втрачали надії на обмін. Переживши жахи війни, чоловіки все ж таки дісталися рідної землі та одразу зателефонували близьким. Нині захисники вже у безпеці, їм надають медичну допомогу. Попереду на них  чекає тривала реабілітація.