Вони пережили нелюдські випробування, коли торік у березні ворог атакував їхній рідний Маріуполь, і дивом вижили у палаючому місті. Внаслідок ворожих обстрілів Владислав залишився без ноги, але поруч із ним весь час поряд була його кохана дівчина Вікторія. У найважчу хвилину вона стала для нього опорою і підтримкою. А сьогодні переселенці з Маріуполя побралися у Запоріжжі. Як це було – у матеріалі.

Владислав та Юлія разом — понад 6 років. З них останній рік — у Запоріжжі. Кажуть: тільки зараз, коли трохи загоїлися їхні душевні рани, й життя більш-менш стабілізувалося, вирішили офіційно зареєструвати шлюб.

Друзі та родичі молодят бажали їм берегти одне одного та пронести кохання крізь все життя. Втім, у перші хвилини після розпису Владислав та Оксана повною мірою ще не відчули свій новий сімейний статус.

“Дуже хвилююче, – ділиться Вікторія Скороходова, – і поки ще не зрозуміли ще, поки не дійшло. Перша зустріч – симпатичний хлопець. Думали: два-три місяці позустрічаємося і розійдемося, як це завжди буває, а тут якось затягнулося, і навіть не можу сказати, чим.”

Життя Владислава та Вікторії розділилося на “до” і “після” торік 9 березня. Владислав потрапив під обстріл у Маріуполі біля свого будинку. Ворожа міна розірвалась на відстані 1,5 метри від нього. Від прямого влучання загинули старший брат і кілька людей поряд. Владислав отримав численні поранення ніг, спини, подвійний перелам руки. Вікторія взялась допомагати. Хлопця перевозили з однієї лікарні до іншої, адже ворог бив по медичних закладах міста. Вже у Донецьку Владиславу довелось ампутувати ногу.

“Вона дуже сильна, мабуть, сильніша за мене, – каже Владислав Скороходов. – І вона добре тримається. Я гадаю, що не кожна дівчина змогла б через таке пройти. Я знав, що вона така бойова, а після того я вже зрозумів, що це точно моє, це все.”

“У мене в голові було тільки  одне — щоб він вижив, – згадує Вікторія. – За себе ніяких думок навіть не було. Літали ракети над головою, снаряди лягали поруч, і я навіть не думала, що це може поранити. І вже коли ми переїхали до Запоріжжя, до мене почало доходити, що ми пережили, і що там сталося. А тоді я ні про що не думала.”

Вікторія за фахом — юристка-правозахисниця, Владислав — зварювальник. Тож без роботи не залишаться, кажуть молодята.

“Взагалі, ми чекаємо звільнення Маріуполя, – діляться вони, – щоб повернутися додому, в рідне місто, і там будемо намагатися вибудовувати своє життя.”

Новоствореній родині потрібна допомога. Важкопораненому Владиславу боляче ходити, адже в його тілі ще залишаються численні уламки від ворожого снаряда. А відтак їм необхідний будь-який автомобіль на автоматі. 

Допомогти родині Скороходових може кожен охочий за номером картки: 4149499143767281. 

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі