До Запоріжжя завітали братчики Київського кобзарського цеху. Співали думи, розповідали цікаві історичні факти про кобзарів та бандуристів, ділилися секретами сучасного кобзарства. Ознайомитись з давньою українською музичною традицією змогли гості історико-культурного комплексу “Запорозька Січ”, а також – наші журналісти. Докладніше – у матеріалі.

Віталій на прізвище Кобзар каже, приїхав з братчиками Київського кобзарського цеху до Запоріжжя, аби підтримати військових. З колегами вони відвідують з благодійними виступами шпиталі, центри реабілітації воїнів після поранень, військові частини. 

“Ми спілкуємося з ними, граємо для них на наших стародавніх інструментах історичні пісні, думи, псальми, – каже братчик Київського кобзарського цеху Віталій Кобзар. – Через давню українську епічну лицарську традицію показуємо зв’язок сьогоднішніх подій з тими подіями, які відбувалися в Україні дуже багато років тому, показуємо нашу культуру. І, власне, ми за це і стоїмо у боротьбі з московитами.”

Таких, що сповідують цінності товариства, у трьох кобзарських цехах України – Київському, Львівському та Харківському – буде зо три десятки, каже Віталій. 

“Потрібно дотримуватися присяги, – каже Віталій Кобзар. – Складаємо іспит на братчика, потрібно виконувати твори і не міняти мелодії. Навіть є приказка: з думи слів не викидаємо, свого не додаємо.”

Відомо, що зазвичай кобзарі, бандуристи, лірники були людьми незрячими. Тож тексти дум вони передавали з вуст в уста. Але до наших днів все ж таки дійшли і ноти стародавніх пісень.

“Потрібно віддати належне українському композитору Миколі Лисенку: він зустрівся з Остапом Вересаєм в рамках експедиції на Чернігівщину, і Остап Вересай заграв Лисенку 22 пісні, – розповідає Віталій Кобзар. – Лисенко записав ці твори в нотах.”

Якщо учень хоче стати братчиком, великою перевагою для нього буде власноруч виготовлений інструмент, кажуть кобзарі. Раніше це була обов’язкова вимога, але зараз до цього ставляться більш лояльно. Хоча от, власне, кобзу, на якій він заграв на Хортиці, Віталій виготовив сам.

Про традиції виготовлення кобзарських музичних інструментів докладно розповів гостям Запорозької Січі кобзар Микола Товкайло. Секрети, які дійшли до нас зі стародавніх часів, – це скарб, що сучасні кобзарі, лірники та бандуристи старанно зберігають та пильнують. 

“Звучить як раз та деревина, яка називається тонкошарова, тобто має якнайменший річний приріст, – розповідає кобзар Микола Товкайло. – Другий важливий момент в тому, що дерево не має сучків. Це дуже важливо. Ми намагаємося виготовляти кобзу, ліру, використовуючи оту карпатську смереку.”

У Київському цеху троє незрячих кобзарів, каже Віталій. Для них кобзарство – це основний фах. Решта кобзарів мають професії й поза кобзарством. Віталій Кобзар багато волонтерить; Микола Товкайло – археолог та кандидат історичних наук; а Ігор Безвербний – ветеран російсько-української війни.

Кобзарі мають офіційні сайти своїх цехів. Кажуть, що сьогодні є чимало людей, які виходять за межі кобзарської традиції, але не тримають образи на тих, хто афішує підготовку або навчання кобзарів поза цехом. Нинішнє кобзарство – це не хобі, це спосіб життя та світогляд, каже Віталій.

“Це реконструкція, розумієте? Я зрячий, я не вдягаюся, як ті кобзарі, мені головне – цінності, які побутували в кобзарсько-лірницькій традиції, – ділиться він. – Тому що ці цінності роблять нас собою, повертають нас до свого коріння, дають можливість крокувати вперед, у майбутнє.”

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі