Без газу, води, світла, продуктів харчування та під постійними обстрілами. Так нині живуть мешканці Камʼянського та прилеглих населених пунктів. Рашисти гатять по цивільних ракетними установками, використовують навіть заборонені фосфорні боєприпаси. Про життя на лінії фронту – в нашому матеріалі.

Село Кам’янське Василівського району. Від Запоріжжя до цього населеного пункту – півтори години їзди. Проїхавши всі блокпости, наша команда вимушена чекати на одній із заправок, поки припиниться обстріл. Після тридцяти хвилин очікування, нарешті виїжджаємо на місце. По дорозі спостерігаємо вирви та розбитий асфальт від прильотів ворожих ракет. В самому селі на фоні мальовничої природи  добре видно наслідки війни, так званого «руського мира». Практично на всіх вулицях бачимо розтрощені будинки.

Військові кажуть, обстріли відбуваються регулярно. Практично щодня будинки, школи та дитячі садочки потерпають від ворожих прольотів.

Поки блукаємо вулицями, вдалині чутно ворожі постріли. Рашисти не припиняють вогонь ні на мить. Гатять реактивною системою залпового вогню ГРАД, стріляють з танків та проти мирного населення використовують навіть заборонені фосфорні бомби.

На початку вулиці праворуч бачимо наслідки чергового прильоту ракети. Потрапило в житловий двоповерховий будинок. На щастя, місцевих мешканців не було. Люди встигли евакуюватися.

Ворожий снаряд потрапив прямісінько в будівлю. Тут понівечена покрівля, вибиті всі вікна. Деякі квартири зруйновано вщент. Поряд – місцеві гаражі, потрощені уламками боєприпасів. Люди, тікаючи від війни, залишили практично всі речі, навіть дитячі іграшки на подвір’ї.

Поряд через дорогу – місцева школа для дітей з особливими освітніми потребами. Саме ця будівля з самого початку війни неодноразово потрапляла під обстріл рашистів. Через ворожі “прильоти” деякі класи повністю вигоріли.

Цивільних залишилось тут небагато. Із села встигли евакуюватися практично всі жителі. Живуть, а вірніше виживають в таких складних умовах, близько тридцяти людей, які не планують полишати рідні домівки. Серед них – Ольга Василівна. Жінка ще наприкінці 90-тих переїхала сюди разом з чоловіком та трьома дітьми. Нині вона залишилась одна. Переїжджати до міста бабуся не хоче. Каже, буде вдома до останнього:

“Куда їхати? На 9 поверсі там пригати. То я тут на землі. Ось це так. Плачемо, стогнемо і природа плаче. І земля дише”.

Місцеві бідкаються, через постійні обстріли давно зачинені місцеві магазини. Продукти харчування сюди постачають лише волонтери. Не лишають у біді мирне населення і наші військові.

“Ну гуманітарку зараз так, що і солдати нам допомагають, дають нам їсти. Ми теж, то крашанок понесемо їм, то того, то того. Вони тушонку дають нам”, – розповідає жителька Кам’янського пані Ольга.

Ольга Василівна не одноразово потрапляла під обстріл. Каже, якби не допомога наших військових, можливо, вже жінки не було б в живих:

“Оглушило, нічого не чула. Затошнило. А потім ото кров цибенить, нахилилася, очі протерла від пилюки, протерла. Думаю, чи жива, чи ні. Ледве дійшла додому. Нагукалась сусідів. Мене відправили у Запоріжжя. Там перев’язку. Та вдома за місцем проживання кажуть, хай роблять. А де тут хірург. До солдатів ходила на перев’язку. Вони мені перев’язували“.

Постійно під ворожими “прильотами” і  сусіднє місто – Степногірськ. Днями там обстріляли цивільну інфраструктуру. Постраждало кілька будинків. Попри постійні бомбардування населених пунктів, наші військові дають гідну відсіч ворогу та не пропускають його далі. Офіцер відділення психологічного забезпечення військової частини 3029 НГУ Ярослав Поліщук зазначає:

“Відсіч дають постійно, але не при артилерійському обстрілі. При артилерійському обстрілі відсіч можна давати лише артилерійським обстрілом. Тому періодично проходять також відповідні контр-удари так би мовити. І після таких контр-ударів, вони затихають”.

Військові просять не нехтувати правилами безпеки. Під час ворожих обстрілів ховатися в укритті, адже безпека та збереження життя повинні бути на першому місці.