Напередодні Всеукраїнського дня добровольця, що відзначатимуть 14 березня, у незламному Гуляйполі побувала знімальна група телеканалу МТМ. Вирушили туди разом із ветераном розвідки морської піхоти Миколою Хорішком. Це – рідне місто воїна, на захист якого він став добровольцем ще у 2014 році. Разом пройшлись знайомими вулицями, відвідали історичні місця. Подробиці – у репортажі. 

У Гуляйполі тиша така, що чутно весняний спів птахів і гудіння бджіл. Людей на вулицях немає, порушують тишу тільки вибухи снарядів. Ми – в центрі міста. Перетворювати на руїни ворог почав його ще у 2022, і зараз тут не залишилось жодного вцілілого будинку. 

“Наш будинок культури гуляйпільський, де знаходився театр “Фешн-денс”, який організувала і була керівником моя дружина, де навчалися хореографії дітки, – згадує ветеран розвідки морської піхоти ЗСУ Микола Хорішко. – На жаль, все розрушено кацапськими виродками. От максимально постраждав концертний зал, де і ми теж на гітарах бринькали.” 

На майдані біля культурно-спортивного комплексу – пам’ятник ватажку української Повстанської Армії Нестору Махну. Його агресор нівечив кілька разів, але містяни весь час відновлювали. Для Миколи Хорішка, який 11 років воював, постать легендарного гуляйпільця стала прикладом стійкості й незламності духу. 

“Ми всі пішли, ми розуміли, що ми люди, що ми – захисники, козаки, лицарі. Що ніхто, крім нас, не може цього зробити. Ви ж не можете йти, ми маємо піти.”  

Микола Хорішко пішов у добровольчий батальйон “Донбас” у 2014. Воював на Луганському напрямку поблизу Попасної. Потім у складі легендарної 38 бригади морської піхоти. І у всіх підрозділах був розвідником. 

“Всю війну, всі свої 10 років провів саме в розвідкі, – ділиться він. – Цим дуже пишаюсь, і вдячний своїм наставникам, своїм підлеглим, які допомогли стати командиром-розвідником. Є таке правило в ЗС, в армії: ”розвідка відповідає за все”. Де щось відбувається — це все розвідка.” 

Тополиною алеєю рухаємося далі, на місцевий риночок.

“Місто зараз живе? Он собаки гавкають, значить живе. Вікна забиті, маленький ринок працює. Тут живе ще десь тисяча громадян, – розповідає ветеран. – Вони живуть у підвалах. Тут у підвалах, а далі у громаді – в будинках. Мої батьки живуть у будинку.” 

Ринок хоч і невеликий, але все рівно працює серед понівечених прилавків. Сюди заходять місцеві, переважно літні люди. 

“Підскупитися приїхали. Шоферував, а на пенсії слєсарем в РЕСі работав, – згадує місцевий житель Микола Іванович. – Пішов на пенсію і тепер отдихаєм. Є родина, і онуки, й діти.”

Діти виїхали давно, каже Микола Іванович, а він із дружиною якось пристосувався до нових реалій і полишати рідну домівку не планує. 

“А смисл? Тут може небезпечно, а там краще? Наврятлі, я щось сумніваюсь. Стріляють скрізь, і їхать із насидженого місця якось…”

В історичному центрі міста – понівечені архітектурні пам’ятки. Сюди зазвичай приходили містяни милуватися весняним цвітінням каштанів. Вже незабаром дерева знову заквітнуть – закриють собою рани міста. Поруч адмінбудівля муніципалітету – тут 100 років тому розташовувався штаб Нестора Махна. А восени 2022 під ворожий обстріл потрапили співробітники місцевої адміністрації, які проводили господарську нараду. 

Обидва заступники міського голови загинули. Місяць тому їх було нагороджено орденами “За мужність” (посмертно). Майже на кожному будинку – інформаційні таблички. Місцева влада дбайливо розмістила їх ще напередодні вторгнення. Вулиці Гуляйполя майже безлюдні, людей частіше можна зустріти у приватному секторі.

“Я йду до свахи піддержать її. Не знаю, ми привикли вже. Нам би тільки не стріляли. Стріляють день і ніч, а що ж робить, – стоїчно ділиться місцева жителька Катерина Іванівна. – Дали мені буржуйку і більшинство я готую на буржуйкі. Готую на дворі під навєсом. Ми вже привикли без світла, без нічого. Нам якби не стріляли.”

Серце Гуляйполя – площа Шевченка, де стоїть неушкоджений пам’ятник Кобзареві. На постаменті – пророчі слова.   

“Бачте, тут вказані такі мирні слова для мирного часу: “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. От де, люде, наша слава, слава України”. Але, я думаю, що тут можна написати інші слова: “Як полине кров ворожа від Сяну до Дону”, – розмірковує пан Микола. – Про те говорив Кобзар, про ті часи, коли ми обмиємо ворожою кров’ю Україну. Тільки тоді вона стане незалежною, і дійсно, українець може вважати себе українцем, вільною людиною, лицарем, заможним паном і власником свого життя.”

А вже зараз у складі ветеранської громадської організації “Разом.ЮА” Микола Хорішко та його побратими опікуються проблемами українських захисників та їхніми родинами. Планують і в майбутньому активно впливати на всі сфери життя у державі. Адже роботи після звільнення України від ворога буде багато.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі