За даними Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, станом на червень в Запорізькій області на обліку перебуває 223 з половиною тисячі ВПО. Значна частина із них – люди, які рятувались від ворога з тимчасово окупованих регіонів або з населених пунктів, де тривають активні бойові дії. Більшість вимушених переселенців кажуть: було дуже важко налаштуватись на життя на новому місці, постійно здавалось, що скоро можна буде повернутись додому, тому навіть для того, аби просто почати облаштовувати побут, знадобився час.

“На початку, коли ми тільки приїхали, ми не знали, що робити далі, – згадує вимушена переселенка з Бердянська Вікторія. – Мабуть, перший рік, 2022-й, жили таким відкладеним життям. Тобто чекали, що ось, ми тут до травня, то ми тут до жовтня – і додому. Ми нічого такого не робили, щоб закріпитися тут. Ми чекали, що от-от – і ми поїдемо додому.”

“Було важко, емоційно важко, – каже вимушена переселенка з Енергодара Ірина Паненко, – мабуть, місяців п’ять як зомбі жили. Ходили до магазину, їли, гуляли, але якихось емоцій майже не було.”

Відсутність емоцій, нерозуміння, як жити та діяти далі, синдром відкладеного життя – це типові відчуття для тих, хто був змушений покинути свою домівку не з власного бажання, а через війну. За словами сімейної психологині Світлани Копаниці, такий стан є типовим для вимушених переселенців. Аби почати рухатись далі, треба пройти всі стадії переживання втрати.

“Люди, приїжджаючи сюди, пройдуть всі ті стадії горювання за своєю домівкою, як і при втратах, – пояснює психологиня БФ «Схід SOS» Світлана Копаниця. – Спочатку вони не будуть розуміти, стадія неприйняття: як це зі мною, можливо, не треба було виїжджати. Потім прийде стадія агресії, вони будуть злитися на все навколо, бо вони не будуть знати, що робити. Тільки потім почне приходити стадія прийняття, що потрібно життя починати тут спочатку, бо іншого вибору немає. На першій стадії їй потрібна психологічна підтримка, стабілізація. Стабілізувати людину, розповісти, що це нормально. І буде розпач, ти будеш злитися, так буває. І допомогти їй прожити ці стадії.”

А коли треба адаптувати до нових умов не лише себе, але й дітей, то навантаження на психіку батьків зростає в рази, – кажуть фахівці. Саме за психологічний стан дітей переживала найбільше, – підтверджує цю тезу пані Ірина. Жінка виїхала з Енергодара разом із двома синами у вересні 2022 року, коли її чоловіка окупанти забрали “на підвал” і залишатися було небезпечно. Тоді Запоріжжя для родини стало новим прихистком. Спочатку сім’я жила у родичів, потім почала винаймати житло. А ось налагодити коло спілкування для дітей допомогли волонтери в просторі «Затишно спейс».

“Тут багато чого безкоштовного для дітей, – каже Ірина Паненко. – Тому ми спочатку ходили безкоштовно до логопеда, потім вже підготовка до школи, ми також декілька місяців проходили. І також на якісь заходи.”

“Дуже багато запитів з ким залишити дитину, – каже соціальна фахівчиня БФ «Схід SOS» Віта Бондаренко. – Тобто діти ж теж залишились без кола спілкування, без навчання у тих закладах, де навчались до цього. Тому ми проводимо і ряд заходів для дітей, аби ще й дитина отримала коло спілкування.”

Переселенка з Бердянська пані Вікторія каже: прийняти нову реальність було дуже важко, адже довелось фактично з нуля облаштовувати побут, шукати роботу та нове коло спілкування. Крім того, до незвичних умов треба було адаптуватись не тільки самій, але й впорядкувати життя та дозвілля дітей.

“Донька вже в 3 класі навчається онлайн, – ділиться вимушена переселенка з Бердянська Вікторія. – Ми залишилися в нашій Бердянській школі. А меншу доньку одразу взяли в садочок, на жаль, садочки зараз не працюють, тобто онлайн також садочок. Вдома зараз знаходжусь з дітьми. У вересні 2023 року мені вдалось знайти роботу, також онлайн. Я вчитель, і пощастило, що вдалось знайти таке місце, що можна онлайн працювати і знаходитися з дітьми вдома.”

Аби люди, котрі опинились в складних і незвичних обставинах, почали адаптуватись до нових умов життя, має пройти час. За словами соціальної працівниці Віти Бондаренко, спершу складнощі виникають навіть на етапі, здавалося б, елементарних завдань. Знайти Хаб своєї громади, місце, де можна оформити документи, чи куди віддати дитину на танці чи малювання. Далі – цей список  починає розширюватись.

“Минають тижні і навіть місяці, коли людина розкривається і починає вже більш з глибинними запитами звертатися, – каже соціальна фахівчиня БФ «Схід SOS» Віта Бондаренко. – Тобто буває, що вони приходять і кажуть: “Допоможіть мені у пошуку роботи”. А потім ми починаємо спілкуватися, і я перенаправляю ще до нашої психологині чи до юристки, бо там одна проблема чіпляє іншу, і ми надаємо таку комплексну допомогу.”

Питання соціально-психологічної адаптації вимушених переселенців є важливою частиною державної політики стосовно ВПО. Також цим питанням активно займаються громадські організації та благодійні фонди. Бо коли люди, які були змушені покинути свої домівки та змінити місце проживання, проходять всі стадії прийняття нових життєвих обставин, вони стають активною частиною громади, в якій проживають, і допомагають їй розвиватись, вкладаючи свої знання та вміння.