У Національному заповіднику “Хортиця” триває історико-археологічний експеримент з виготовлення човна-довбанки за допомогою ножів, сокир, тесел та з максимальним дотриманням давніх технологій. Група гідроархеологів та реставраторів працює з нуля – з поваленого дерева вирубують човен-моноксил. Кажуть: такими човнами користувалися люди, які сотні-тисячі років тому жили в нашому регіоні. На якому етапі експеримент та який вигляд має човен-однодеревка – у матеріалі.

Торік буревій повалив на острові Хортиця чотири кремезних старих дерева. Це стало нагодою реалізувати ще довоєнну ідею – виготовити з величезних стовбурів стародавні човни. Три дерева вже почали псуватися, а от четверта осокора стараннями реставраторів поступово перетворюється на човен.

“Це ми будуємо човен, скажімо так, уніфіковану модель тих човнів, які будувалися в нашому регіоні  протягом фактично тисячоліть, – розповідає реставратор Національного заповідника «Хортиця» Андрій Денисенко. – Найдавніший човен, який ми знайшли, він лежить під водою, датується ІІІ століттям до нашої ери. Це доба скіфів. І від того часу до середини ХІХ – початку ХХ століття ця традиція будування була досить потужно розвинена в нашому регіоні. Яке саме населення? Це слов’яни, не слов’яни… Важко сказати, але більша частина населення – те, яке нікуди не дівалися, коли були великі переселення народів.”

Ці люди жили з ріки, ловили рибу, займалися рештою промислів, переправлялися з острова на острів. Саме такі човни, як цей, будувати їм було найпростіше. Зазвичай використовували м’які породи дерев. Та до наших днів під водою збереглися човни з дуба. Вони важкі, замулюються у дно та завдяки цьому довше зберігаються. В Музеї судноплавства є 7-метрова дубова довбанка, вік якої може сягати 1000-1300 років.

“Ми саме знаходимо дубові, тому що з іншої деревини човни не збереглися під водою. Але за документами та іншими матеріаліми ми вважаємо, що човнів, які виготовлялися з осокорів, з липи, з осики та інших порід, було набагато більше. Їх просто легше було обробляти, вони були більш легкі, і дешевші,” – розповідає гідроархеолог, завідувач відділу реставрації Національного заповідника «Хортиця» Валерій Нефедов.

Човен зовні обробляли дьогтем, додавали весла – й більше жодних пристроїв не було. Крім суто побутових потреб, ці судна використовували і як бойові.

“Є свідчення, що в 10 сторіччі слов’яни, мешканці Дніпра, ходили у Візантію, в Константинополь величезною флотилією човнів-моноксилів, – розповідає реставратор Національного заповідника «Хортиця» Андрій Денисенко. – І будували їх дуже часто нашвидкоруч, утилітарно, у великій кількості – це тисячі плавзасобів. І вони здатні були ось в такому вигляді, невеличкому, навіть ходити по морю.”

Можна казати “довбанка”, але фахівцям більше до вподоби човен-однодеревка або моноксил, від “моно ксилос” — один стовбур. В рамках експерименту досліджують технологію виготовлення моноксила з нуля – наскільки важко видовбати човен та скільки на це піде часу. Довбанка у нинішньому вигляді — це результат двотижневої роботи.

“Саме дерево воно диктує пропорцію човна, тобто наскільки можна було взяти найдовший стовбур, настільки вони намагались його взяти. У нас в колекцій найдовший човен поки близько 8 метрів, 7,55, якщо бути точним. Цей поки що виходить до семи метрів, – розповідає Андрій Денисенко. – Я думаю, що в той час вони робили так само, бо в них не було такого вибору матеріалів, що пішов в ліс, узяв найкраще дерево… На півночі – так, там дуже багато вікових дерев, і можна собі дозволити гуляти лісом і обирати. У нас дерева такого не дуже багато. Яке є – то таке є.”

“Є кілька моментів, на які треба дати відповіді, – розповідає гідроархеолог, завідувач відділу реставрації Національного заповідника «Хортиця» Валерій Нефедов. – Це технологія обробки деревини: як веде себе дерево? Яка заготовка повинна братися для виготовлення човнів? Як розвивалося судноплавство саме з використанням моноксилів, тобто однодеревок-човнів? Саме середовище, річкова культура, як це відбувалося? Тобто ми зараз створюємо в наближених умовах, як це робилося сотні, тисячі років тому.”

Реставратори намагаються працювати в умовах максимально наближених до стародавніх. Та в деяких моментах таки використовують сучасне обладнання.

“Експеримент не стовідсотково у нас правдивий, якщо історично, бо ми все ж таки використовуємо електроінструмент, чого не було в той час. Натомість люди, які постійно будували в той час човни, вміли круто працювати сокирою – ліпше, ніж ми бензопилою,” – каже Андрій Денисенко.

Після того, як стовбур перетвориться на справжній човен, його спустять на воду та доправлять до лабораторії для завершального етапу робіт. Планують й обробити дьогтем, аби запобігти псуванню та для більшої герметизації. Виготовлять весла. Після завершення експерименту човен імовірніше  використовуватимуть в історичних реконструкціях. Хоча в багатьох регіонах України такі судна застосовували аж до початку ХХ століття.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі