Дев’ятий рік поспіль запорізькі волонтери безперервно плетуть маскувальні сітки та віддають їх на передову. Лише за останній рік їх виготовлено близько 700. Тепер ці сітки слугують маскуванням бійцям на Запорізькому, Харківському, Донецькому та інших напрямках. Особливості процесу їх створення – у матеріалі.

Пані Ольга ділиться спогадами зі ще довоєнного рідного Дніпрорудного. Каже, ніколи не думала, що доведеться покинути домівку. Війна до міста прийшла в березні 2022 – тоді російські військові зайшли на вулиці важкою технікою.

“Танки. Так звана тероборона стояла, – згадує вимушена переселенка з м. Дніпрорудне Ольга Бородіна. – Розгорнули танки вони на початку березня. А потім потихеньку зайшли, зайшли, зайшли. У квітні я ввечері побачила вогні (у мене з вікна міськраду видно), а вранці встала — висить триколор.”

Жити у містечку стало небезпечно. Через так звані підвали, де рашисти катували людей, пройшло чимало військових ветеранів та цивільних. До оселі пані Ольги росіяни також приходили. На щастя, запізнились на кілька місяців. У квітні вона виїхала з окупації.

“Я вирішила виїжджати, бо там страшно жити, – каже пані Ольга. – Я б не змогла морально. Тим більше, у мене хлопці на фронті обидва. Обшукувати – не обшукували, телефони перевіряли повністю. 26 блокпостів, 26.”

Кілька місяців пані Ольга проживала на Західній Україні, де допомагала переселенцям. По приїзді до Запоріжжя одразу долучилась до іншого волонтерського руху, який виготовляє сітки. Команда налічує півсотні людей. Це і місцеві, і переселенці. Свого часу плели сітки лише жінки, тож спільноту волонтерок прозвали «Космоледі». Назва походить від мікрорайону, де виготовляють маскування. Проте тепер у команді є і чоловіки.

“Тоді нас було чоловік, ну, 15 дівчат, – каже волонтерка Жанетта Малярова. – А коли бахнуло буремне 24 лютого, то в цьому маленькому приміщенні більше 100 чоловік зразу прийшло. З початку війни ми сплели більше 700 сіток. Ми порахували по квадратних метрах — ми накрили 7 футбольних полів.”

За день волонтери можуть сплести 2-3 сітки великих розмірів. Їхні вироби накривають техніку та укриття військових у гарячих точках майже по всій Україні. До кожного символічно кладуть державний прапор. Військові називають їхні сітки найкращими.

Волонтери передають на фронт не тільки сітки. Кожен допомагає речами, які робить самотужки. Тож пані Ольга, знайшовши тут нове хобі та підтримку, залишилась на вісім місяців. Працює у центрі щодня, наближаючи перемогу України, та вірить, що зовсім скоро її чоловік і син повернуться до неї з війни.

“Ну а як же, треба ж допомагать, – каже жінка. – Кожен робить свою справу: хтось хліб пече, хтось воює, хтось сітки плете. Це велика справа, це дуже допомагає нашим хлопцям. Я ж чую від своїх ребят.”

Поміж людей тут також бігає чотирилапа “волонтерка” Ліза. Вона виконує свою частину  роботи – щоденно знімає стрес доброчинцям. 

Якщо ви маєте бажання фінансово допомогти команді — донатьте на картку 4731219615110719. Також не зайві і вільні руки. Звертатись можна за адресою: вул. Парамонова, 15 (будівля колишнього технікуму).

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі