Десятого листопада – Міжнародний день вишивальниць. Скільки себе пам’ятає, займається прикладним мистецтвом, зокрема, вишивкою, запорізька берегиня родом з Хмельниччини – Лариса Середа. Жінка вишиває і сорочки. В її творчому доробку їх уже вісім. 

В День вишивальниць завітали до майстрині пані Лариси на роботу. Щоправда, з голкою в руках її не застали. Жінка пояснила, що в День пам’яті великомучениці Параскеви рукоділлям не займається. Каже, навіть волосся не можна розчісувати, адже у цей день жінки мають відпочивати. 

Проте пані Лариса показала чимало примірників зі свого творчого доробку. Зокрема, має і сорочки. Каже, аби вишити одну, потрібно зо три місяці, щоправда, буває й року мало. Найбільше подобається вишивати чоловічі, адже в такий спосіб, наприклад, коханому чоловіку передається жіноча сила. 

“На чоловічих сорочках ромби означають, що власник є землеробом, – пояснює вишивальниця, представниця ГО “Запорозькі берегині” Лариса Середа, – бажають власнику довгого і багатого життя, бо ромб – це поле. Ромб з крапкою – засіяне поле, тобто тому, хто займається сільським господарством – тому нехай все родить, а хто не займається, нехай в нього в житті буде багато матеріальних і духовних цінностей.”

Чоловічі від жіночих сорочок відрізняються тим, що на перших переважно присутній геометричний орнамент – ромби, сварги. А на жіночих – рослинний або тваринний візерунок. Пані Лариса каже, не щодня одягає вишиту сорочку, адже це святкове вбрання, – лише на урочисті події чи йдучи в гості.

“На моїй сорочці – дерево життя, вазон і птахи, – каже Лариса Середа. – Це стилізована, таку вишивку робили на весільних рушниках, але нічого не зважає переносити і на сорочки, наприклад, птахів чарівних, жар-птиць, що сидять на дереві роду.”

Українська традиція вишивки налічує понад 300 видів швів і технік. Пані Лариса володіє різними. Найулюбленіша – хрестик. Переважно займається рукоділлям ввечері або вночі, адже лише тоді знаходить вільну хвилинку. А надихає її на цю справу – життя. Каже, кожен вишитий хрестик – як прожитий день. Майстриня розповідає: кольорова гама, якою вишивала до війни і зараз, дещо змінилася. Вона вже не така яскрава. Зараз у вишивці більше переважає монохромність або двоколірність – наприклад, червоне та чорне. Перше – то життя, тобто те, що росте, а чорне – земля, на якій росте.

Лариса ділиться, змалечку прагнула навчитися цьому ремеслу. Виявляється, вишивка не просто краса, а давня українська родова магія.

“У свій час, коли мені дуже хотілося дитинку, – згадує пані Лариса, – я вишила картину з дитячими чобітками, підсвідомо вибралися в мене рожеві кольори, і через деякий час в мене народилася дівчинка.”

Майстриня розповідає, вишиває лише з гарним настроєм. Коли займається рукоділлям – завжди думає про добробут, якнайшвидшу нашу перемогу та мир.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі