circle-background

Муніципальний телеканал м. Запоріжжя

circle-background
weather

+3°

Програма телепередач:

ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
weather

+3°

Телепрограма

З окупації до Естонії та назад до Запоріжжя: історія запорізької переселенки

25.08.2022, 19:16

text
Поділитися:

Далеко від дому та рідних опинилася 21-річна Анастасія Галич із селища Чернігівка, що у Бердянському районі. Частина сім’ї виїхала до Естонії, батько з бабусею — досі залишаються в окупації. Про складнощі життя за тисячу кілометрів від дому — в нашому матеріалі.


 

Повномасштабна війна застала Анастасію в Мелітополі, за сто кілометрів від рідних. О 5:30 її розбудив вибух. Після розмови з рідними, вони прийняли рішення повернутися в с. Чернігівка, Запорізької області. Невдовзі, після возз’єднання з сім’єю, селище окупували ворожі війська. І почались ретельні перевірки місцевих. Родина Анастасії — не виняток.

“Мій батько, він також лишився в Чернігівці. Одного вечору рашисти приїхали до нього додому, тому що на нього ніби якась скарга потрапила, — пригадує Анастасія, — вони сказали, типу, моєму батьку “збирайся”. І повезли його взагалі в невідомому напрямку. Я, на щастя, змогла це відслідковувати, тому що в нього на телефоні був увімкнений локатор. І я приблизно розуміла, де він і що він, ну, хоча би якось. Тому що з контакту з ним не було, зрозуміло. І потім, виявилось, що вони “прошурстили” його телефон, типу, і відпустили його.”

У квітні дівчина разом із мамою та родичами вирвалися з окупації. Прихисток знайшли у знайомих в Естонії. Однак там, далеко від дому, Анастасія сумувала за батьком та бабусею, які залишились в окупації. Зв’язатись з ними було складно, особливо  – з бабусею.

“В неї звичайний телефон — кнопочний, — розповідає Анастасія, — тобто, це не смартфон. Там, про інтернет якийсь ми не можемо говорити, тому це знаєте, типу, через знайомих знайомих, у яких є нормальний плюс-мінус зв’язок, але все рівно в Чернігівці, там і інтернет досить нестабільний, і зв’язок і український, і російський.”

Рідні Насті досі залишаються в окупованій Чернігівці. Тато не може залишити бджільництво, тому з дочкою спілкується онлайн. Анастасія зізнається : жити далеко від дому було морально важко.

“В принципі, я частково перебувала з родиною своєю за кордоном, тому це було не так тяжко, якби я була сама, — ділиться дівчина, — але все рівно, напевно, після двох місяців перебування за кордоном, мені вже якось так було сумно, і я сумувала і за родиною, і в принципі за країною. І хотілося все-ж-таки поїхати в Україну.”

Нині Анастасія повернулася до Запоріжжя, щоб вступити до магістратури. Дівчина сподівається, що зовсім скоро зможе побачити не тільки своїх рідних, а й український стяг у нині окупованій ворогом Чернігівці.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: