Вони втекли від війни торік восени і знайшли прихисток в одному з міських шелтерів Запоріжжя. Усе це – про родину Овчаренків із Бахмута. Після пережитого найважчим для сім’ї залишається знайти роботу, аби почати будувати своє життя наново. Та, попри це, мріють повернутись до рідного міста. Історію однієї родини з тисячі зруйнованих доль – у матеріалі.

Випалена вщент оселя, п’ятиповерхівка – чорна від обстрілів, так виглядає бахмУтська квартира Овчаренків зараз. Фото їхнього будинку надіслали друзі, які й донині  залишаються у палаючому місті.

“Була двокімнатна, стала однокімнатна, – каже вимушена переселенка з Бахмута Олена Овчаренко. – Спальні, де жила дитина, немає. Залишилась зала й кухня. Ти все життя у цій квартирі прожив, твоя дитина тут росте. І раптом ти дізнаєшся про те, що ти безхатченко…”

Родина Овчаренків родом із Соледара, втім, Олена та її чоловік Олександр більшу частину життя прожили в Бахмуті. Жінка працювала кухаркою, а коханий – водієм. Для обох це був другий шлюб. Під своє крило чоловік взяв сина Олени, якого з п’яти років виховував, як рідного.

“До техніки його тягнув, – каже Олександр Сизонов, – тому що я водій. І він зі мною займався. Він допомагає ремонтувати, ключи подавати. Так само і його дід — водій все життя.”

У перші місяці великої війни родина ховалася від обстрілів у підвалі свого будинку, але, коли російські військові почали без зупину обстрілювати місто, були змушені виїхати.

“Свекор забіг до подвір’я й кричить: у нас “Градами” гатять, виїжджаємо, тому що живими не залишимося, – згадує Олена Овчаренко. – І ми швидко зібралися й виїхали. У Запоріжжі був мій брат, він подзвонив і сказав: приїжджай сюди, разом легше.”

Прихисток подружжя знайшло у запорізькому шелтері “Червона калина”. Почати життя з нуля вирішили з пошуку роботи. Вже тут син відновив дистанційне навчання у Харківському автодорожньому університеті. Нині вирішувати щоденні проблеми родині допомагають волонтери.

“Вони й морально підтримували, – розповідає Олександр Сизонов, – психологів нам організовували. І лікарів викликали. Коли ми хворіли, лікарі оглядали нас. Допомагають у щоденному житті — речі люди приносили, ми брали. Допомагають і харчуванням.”

Після майже 8 місяців пошуку Олена таки знайшла собі роботу – планує працювати касиром в одній із міських крамниць. Попри усі труднощі, найбільше родина мріє повернутися додому. Однак, поки українська армія не звільнить їхнє рідне місто Бухмут, залишатимуться у Запоріжжі.

“Рідне місто, в якому ти знаєш кожний куточок, кожну травинку, кожний будиночок, – ділиться Олена Овчаренко, – і людей всіх знаєш. Поїдемо. Раптом хоч одна квартира, хоч один будинок, нехай навіть сарай залишиться цілим у батьків, хоч щось залишиться – будемо відновлювати. Мріємо тільки про мир, і про те, щоб повернутися додому. І щоб не бачили оці реалії війни, не переживали від цього стресів, смертей, щоб все у людей було добре.”

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі