Театральному фестивалю Придніпров’я “Січеславна” – 25. Після трирічної перерви він відродився і оновився. Покази вистав відбуваються у Кривому Розі, Дніпрі, Кам’янському та Запоріжжі. Зараз триває другий етап фестивалю – відбір кращих вистав до списку фіналістів. Які постановки експертній раді запропонували запорізькі театри – у матеріалі.

На “Січеславні” – 5-й, запорізький, день. Експертна рада переглядає вистави двох обласних театрів – театру ляльок та імені Магара. Ось так у Театрі ляльок розпочинається казка – дітлахів занурюють у світ казки інтермедією у фойє. А на сцені – нова постановка п’єси братів Грімм “Козенята та сірий вовк” із дещо зміненим сюжетом. У глядацькій залі члени експертної ради спостерігають за перебігом подій. Вовк хоче когось з’їсти, але не може – його весь час обманюють й, зрештою, крадуть зуби. Казка добра, по-справжньому дитяча й позитивно сприймається маленькими глядачами, кажуть постановники.

“Вистава вийшла дуже весела, музична, інтерактивна. Інтерактив – це спілкування з глядачем. І судячи з реакції глядача, дуже подобається їм така форма, – розповідає виконавець кількох ролей і режисер-постановник вистави “Козенята та сірий вовк” Олег Лубенець. – Я працюю три ролі: ведучого, коваля й кухаря. Це все з переодяганнями. А, ще й старого дідуся – чотири ролі!”

Ще одна особливість постановки – її оформлення в українському національному колориті з використанням самчиківського розпису, що був колись популярним на Хмельниччині. Він зараз відтворюється ентузіастами, а у виставі з’явився завдяки головному художнику театру.

“Так розписували свої хати селяни ще до революції. Потім була революція, потім був голодомор. Потім була війна, і це мистецтво занепало. А зараз воно відроджується, – розповіді головна художниця Запорізького обласного театру ляльок Людмила Зинов’єва. – І його любиш одразу, як бачиш.”

Остання репетиція перед показом казки-притчі “Людожерчик”. На сцені театру імені Володимира Магара виконавці двох головних ролей: матері та її шестирічного сина – Наталія Зубик і Костянтин Шадрін. За п’єсою канадської авторки Сюзанн Лебо, вони живуть далеко від людей. Ізольованість викриває дитячі й дорослі травми, невміння жити теплими людськими стосунками. Чи є шанс на зцілення? Чи варто повертатися до соціуму? Актори ніби ведуть діалог із глядачем.

“Мати хоче віддати сину все, що тільки може – свої знання, свій досвід, щоб допустити його повернення у суспільство, – ділиться виконавиця ролі матері у виставі “Людожерчик” Наталія Зубик. – А чи потрібне це повернення у суспільство, і чи готовий цей хлопчик? Бо він непростий. Він особливий. Він людожер.”

“Там є таке, що він не відчуває, але воно там спить. Але потім воно може прокинутися, і воно буде дуже масштабно. Як ми граємо це? Це дуже важко грати 6-річного хлопчика. Я спочатку відмовлявся, казав: ні-ні, все. Але режисер повірив у мене,” – згадує виконавець ролі Людожерчика Костянтин Шадрін.

Тканина вистави поліфонічна, й питання, які в ній порушуються, розраховані на емоційно зрілого глядача, схильного думати, аналізувати й шукати у мистецтві відповіді на складні життєві питання, зауважують актори.

“Так от, найстрашніші люди в нас чомусь пробуджуються саме з близькими людьми. От для мене ця історія трошки інакша, – розповідає пані Наталія. – Тобто для соціуму ми такі гарні, добрі, а з близькими ми маємо бути найстрашнішими.”

Війна безумовно позначається на театральному репертуарі, ця тема постає напряму чи опосередковано, зауважує художній керівник Дніпровського молодіжного театру Віталій Денисенко. Він – учасник конкурсу, представник експертної ради фестивалю, а сьогодні працює у Запоріжжі.

“Ми представили виставу як раз про окупований Херсон. Спеціально була написана вистава – “Молочайник”. І її дивилась експертна Рада, – розповідає художній керівник молодіжного театру у м.Дніпро, член експертної ради фестивалю “Січеславна” Віталій Денисенко. – Це конкретна відповідь нашого театру на події сьогоднішнього дня. І буде ще одна вистава, яку буде дивитися експертна Рада – “Мауглі”.”

А ще “Січеславна” – це можливість побачитися добрим друзям і колегам, налагодити комунікації, відчути, чим живуть і дихають театри прифронтових міст. І разом крок за кроком відновлювати активне творче життя на півдні України. 

“Як для актриси для мене був цінний досвід поспілкуватися зі своїми колегами, подивитися на всі їхні засоби, вплив на глядача, – ділиться Наталія Зубик. – Хотілося б, щоб ми й далі продовжили спілкування і саме по цьому взаємообміну.”

Вистави з “короткого списку” переглядатимуть вже у травні. До роботи експертної ради запросять і міжнародних театральних діячів. А хто отримає найвищу театральну нагороду Придніпров’я – дізнаємося по завершенні великого творчого марафону.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі