3 березня – Всесвітній день письменника. У складі Запорізької обласної спілки – 25 професійних авторів, проте є письменники без офіційного статусу. Із розвитком сучасних технологій можливостей для популяризації власної творчості аматорів стало набагато більше. І разом з тим – ризиків втрати своїх шедеврів. Про один з таких випадків – у матеріалі.

“Ви вірите в це? Майже рік, а руки тремтять як уперше. На рік помінявся наш вік, на 100 постаріло серце.”

Ці вірші запорізька поетеса Валентина Вісленко написала 1 лютого та виклала у себе на сторінці. І вже за кілька діб ці слова стали вірусними у соцмережах. З ними створювали картинки та читали на відео, але без зазначення авторства. Перший ролик зібрав понад півмільйона переглядів. 

“І кульмінацією всього цього стало те, що мій вірш виставили на сторінці Ліни Костенко, і під цим віршем стояв хештег Ліна Костенко, – розповідає поетеса. – І тут вже цей вірш розлетівся повністю по інтернету, і Генштаб України його виставив, і група Верховної Ради виставила, і Українська Правда, і всюди було підписано, що це Ліна Костенко.”

Однак Валентина таки довела своє авторство. Вірші до війни, каже поетеса, писала російською, проте після 24 лютого минулого року повністю перейшла на українську мову.

“Тепер російській мові в моєму житті прийшов кінець, – каже Валентина Вісленко. – Кожного дня я пишу. Читаю українською, розмовляю українською, і сама відчуваю, що з кожним днем розмовляю і пишу краще. А перший вірш українською я написала в березні 22 року.”

Війна змінила життя не тільки Валентини, а й інших письменників області. Комусь довелося покинути рідні домівки, а дехто творить в окупації. Тим не менш навіть в умовах воєнного часу вдається видавати книжки. Збірки в форматі А5 одразу передають на фронт, в шпиталі та всім, хто їх потребує.

“Якраз ті почуття, емоції, відчуття, рефлексії, – каже голова обласного осередку Національної спілки письменників України Ольга Стадніченко, – які переживають наші письменники від початку війни до наших днів. Це книга Віри Коваль «Ті, що йдуть скрізь вогонь», потім Вікторії Забави «Словом і римою», і книга, яку ми видали під псевдонімом Рогозяний Дід, – автора поки що розголошувать не можу, бо він в небезпечних місцях знаходиться, – «Надія від слова дія».”

Зараз запорізькі письменники планують видати колективний збірник всіх творів, написаних під час війни. Сподіваються, туди увійдуть не тільки роботи професійних авторів, а й аматорів, бо серед них достатньо талановитих і цікавих молодих митців.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі