Через війну змушені були роз’їхатися по різних куточках України артисти фольклорного ансамблю “Токмачаночка” із села Мала Токмачка, що на Оріхівщині. Нині їхнє рідне село під щоденним вогнем ворога. Переїхала до Запоріжжя й багаторічна керівниця музичного колективу Ганна Левченко. Наша Ольга Ларіонова поспілкувались із керівницею ансамблю та дізналась про те, як вона зберігає і продовжує нести людям культурну спадщину рідного краю.

Вона заспіває на прохання будь-яку пісню з репертуару ансамблю “Токмачаночка”, яким у селі Мала Токмачка керувала впродовж багатьох років. Знає щонайменше 600 народних та авторських пісень, що передавалися з покоління в покоління. Й сама дотепер залюбки складає вірші та музику до них. Зараз хранителька великої пісенної спадщини Оріхівщини Ганна Дмитрівна Левченко тимчасово проживає у Запоріжжі. Їхній родинний будинок розбитий ворогами, але пам’ять зруйнувати неможливо, переконана жінка.

“Дідусь у мене грав на гармоні, робив сам гармошки, балалайки, – згадує керівниця ансамблю “Токмачаночка”, с. Мала Токмачка Ганна Левченко. – А ми змалечку поміж ногами бігали, у долоньки били, мені вже тоді хотілося грати на бубоні. Там у мене є така фотографія: дідусь мене поставив на стула, мені тоді було годів 4, може 3. І він грає на гармоні, а мені каже: ніжками-ніжками.”

Але не тільки пісні, а й історію кожної з них знає пані Ганна. Сюжети деяких вишила на полотні її мати Марія Кривило, також натхненна збирачка й виконавиця українських пісень. Донька зберігає ці роботи, як безцінну сімейну реліквію. Ось на цій героїня однойменного твору Тараса Шевченка Катерина несе своє немовля до криниці. Це ілюстрація пісні, яку ансамбль “Токмачаночка” виконував на різних концертах і фестивалях.

“А готувала я до неї пісню “Ой, ковале-коваль-коваленку, чом не куєш зранку по-раненьку? Чи у тебе заліза немає, чи у тебе сталі не хватає? Є у мене заліза доволі, є у мене жінка до любові. Є у мене, ой, дочка Катерина, вона ж мені жалю наробила, опівночі, ой, дитя народила, а з півночі в криниці втопила. Дочко ж моя, ой, що ж ти наробила, ти невинну душу загубила. Тату, тату, ой, таточку ж рідненький, його батько — москаль молоденький”.”

Для поціновувачів української народної пісні село Мала Токмачка, що на Оріхівщині, вважалось осередком культури, де проживають цілі династії хранителів місцевого фольклору, самородки-музиканти й піснярі. Туди часто приїздили збирачі старовинних пісень і народних традицій. І самі музиканти представляли свій пісенний репертуар на багатьох майданчиках країни. Неодноразово брали участь  у відомій українській телепрограмі “Фольк-м’юзик”.

А сьогодні творчістю токмачанок зацікавилися молоді артисти запорізького ансамблю-лабораторії степового розспіву “Євшан-зілля”. Особливо старовинними піснями, як, наприклад, про хлопців-запорожців, що завзято співали колись батько Ганни Дмитрівни та його друг-фронтовик.

“Він як прийшов із армії, їх лишилося тільки два чоловіки живих, – розповідає Ганна Левченко. – Німці пустили гази в їхню сторону, де був цей взвод, і вони всі потравилися газом, мертві були. А остався отой, що на фотографії був – мій дід і з ним товариш. І він приїжджав до нас у Токмачку, я вже не пам’ятаю, звідки він, той чоловік. І ми ставили такий довжелезний стіл на всю хату, вони збиралися і співали оцю пісню “Хлопці-запоріжці”.”

“Правою рукою шаблю держе, а лівою воду бере, на серденько поливає, до козаків промовляє: “ой, ви хлопці-запоріжці, перекажіть моїй жінці, нехай вона мене не жде, за другого заміж іде”.”

Цю пісню “Хлопці-запорожці” артисти “Євшан-зілля” взяли до свого репертуару, як і щонайменше з півсотні пісень Ганни Левченко. Заспівали їх на різних майданчиках країни, тож старовинні пісні з Малої Токмачки сьогодні отримали нове життя.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі