Мистецтво, мрія, ну і куди ж без паляниці. Здавалося б, що може об’єднувати ці слова? Та є одна важлива ознака — всі вони власне українські. Не запозичені, а придумані талановитими українцями. Наші журналісти дізналися більше про виразні особливості солов’їної.

Отже, почнемо з неологізмів

Індивідуально авторські неологізми — це нові слова та вислови, які вигадали письменники для своїх творів.

“Наприклад, у Василя Стуса — сонцелет, або, скажімо, у Івана Драча дуже багато неологізмів. Якщо говорити про раніші індивідуально авторські неологізми, то, звичайно ж це Павло Тичина. Наприклад, “не дивись на мене привітно, так яблуневоцвітно” – розповідає старша викладачка кафедри Української мови ЗНУ Оксана Меркулова.

Так званий бум на неологізми припадає на 60-ті роки. Особливо такими словами рясніли поетичні твори того часу. Щоправда такі неологізми зазвичай і лишаються як цитати та поетизми. Та деякі все-таки входять в обіг, як от слова “мрія” авторства Михайла Старицького, чи “мистецтво”, його матір’ю є Олена Пчілка.

Окремий пласт висловів, які передають багатство та особливості української культури — це фразеологізми.

“Фразеологізм люди дістають зі своєї пам’яті у готовому вигляді,  – каже пані Оксана, – це така заготовка, яку відповідно до ситуації люди вживають. Якщо говорити про можливість перекладу фразеологізмів, їх не так і багато у будь-якій мові, навіть схожа ситуація дає представникам різних етносів різні асоціації”.

До речі, за сталими висловами можна навіть ідентифікувати певну територію країни. Наприклад, Запоріжчина також має власні фразеологізми.

“На півдні Запорізької області вживається такий фразеологізм “Виглядає як Сірко з пасльону”, тобто ніде більше немає, або нещодавно почула, виявляється, вживається на Оріхівщині, з Оріхівським колоритом, тобто південно-східний говір української мови “Жили бідно — хвате”  – додає філологиня.

Не обходилась українська мова і без традиційної лайки. Найгіршою українською образою свого часу було слово “собака” та похідні від нього. Також порівняння з іншими тваринами: коза, вівця, свиня, корова, кобила, змія.

Існувала і так звана козацька лайка, наприклад, “трясця його матері”, “хай йому грець”, “під три чорти”. До речі, з чортами також пов’язана чимала кількість українських ліхослів — до дідька лисого, де тебе нечистий носить, до бісової матері, до гаспида.

Аби обізвати когось в українській мові не обов’язково використовувати ненормативну лайку, для цього є бевзень, блазень, бовдур, вайло, злидень, лайдак, мерзотник, покидьок, телепень. Та, звісно, краще взагалі не вдаватися до образ.

Тож не соромтеся говорити українською. Адже наша солов’їна самобутня та неповторна і до того ж багата чималою кількістю власне українських слів. Давайте мріяти, линути, несамовито кохати, бути чарівними та розкішними, а головне — не баритися.