Все життя вони мріяли про велику родину, і лише два роки тому здійснили цю мрію. Наталія та Руслан Савенки – вимушені переселенці з Бердянська. Після початку великої війни вони переїхали до Запоріжжя та взяли під опіку одразу трьох дітей. Як змінилось життя родини за 2 роки та про секрети виховання трьох малюків – у матеріалі.

У родині Савенків передноворічні клопоти. Останні години старого спливають, і треба встигнути прикрасити ялинку.

Разом вони третій рік. Велика родина утворилась тут, у Запоріжжі, куди Руслан і Наталія переїхали з Бердянська на початку повномасштабної війни. І тут вирішили здійснити свою давню мрію – взяти в родину прийомних діточок.

“Це була мета чоловіка, він дуже хотів велику родину, – розповідає опікунка  Наталія Савенко. – Я його підтримала, і так нам Бог дав три года назад оцих діточок.”

Весь цей час маленькі та дорослі вчились піклуватись один про одного й дарувати тепло своїх сердець. А спочатку потрібно було соціалізувати малюків, привчити їх до простих речей, важливих у щоденному житті.

“Маргарита як раз пішла в перший клас, – згадує опікунка Наталія Савенко. – Дівчатка не ходили до садочка, вони були у такій, кризисній сім’ї. І вона у 7 років пішла у перший клас, і це був стрес і для неї, і для нас. Зараз Маргаритка у нас навчається у третьому класі, у неї все виходить. Вона одна з кращих у класі. Мирослава пішла у перший клас. Різне бува, але все гарно, все добре.”

А наймолодшому Данилу – тільки 4. Йому дуже подобається разом із татом читати книжки й розповідати, що намальовано на сторінках. Поки Данило вчиться читати, Маргарита пробує грати на піаніно. Дівчина музично обдарована, каже мама, та дуже любить співати. А ще дівчатка відвідують спортивну секцію з художньої гімнастики і вже досягають перших успіхів.

Савенки стали прикладом й для інших опікунських родин. У вересні вони виграли конкурс з родинного виховання “Кращий опікун року”.

“Перша донька, рідна, вона вже доросла, ми її вже заміж видали, – каже пані Наталія. – А цих трьох діток взяли у свою родину. Давно мріяли, щоб взяти дитину з інтернату, подарувати їй своє прийняття, любов. Тому що у нас одна донька – мало.”

Один із головних уроків, який засвоїли новоспечені батьки – бути на позитиві за будь яких обставин. Навчились цьому у малюків, – зізналась мама Наталія.

“Нема депресії ніякої, – каже вона, – вони все хочуть, все можуть, до всього тягнуться. Вони відрізняються від звичайних дітей. Звичайним діткам – їм буває скучно, а цим – ні.”

Нудьгувати, дійсно, ніколи – навчаються і маленькі, й дорослі. Дівчатка – у школі, батько Руслан – у Бахмутському педагогічному коледжі на вичтеля фізкультури. Одночасно засвоює основи нової в країні професії – поліцейського капелана. Подружжя бере участь і в гуманітарних місіях Бердянської церкви “Місто-укриття”: влаштовують у шелтери дітей, що потрапили у складні життєві обставини. Тож попереду у всіх багато важливих справ. 

Напередодні свят Руслан і Наталія бажають миру для своїх дітей і країни, і щоб кожна дитина знайшла свою родину.

“Насамперед хочу побажати своїм дітям, щоб вони ніколи не бачили того, що відбувається сейчас у нашій країні, – каже опікун Руслан Савенко. – І щоб мир в їхніх серцях був міцний, щоб вони донесли його до своїх сімей, коли в них вже будуть дітки.”

“Ну що може побажати мати своїм дітям? Щоб вони були щасливі, щоб були добрими, гарними людьми, – каже пані Наталія. – Щоб знали Бога, щоб знали, що таке добре, щоб вчилися розуміти, що таке добре й що таке погане. Навчилися бути гарними людьми.”

Разом вони навчилися головному – бути підтримкою один для одного. І наостанок загадують найголовніше бажання: щоб усі мрії стали реальністю.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі