circle-background

Муніципальний телеканал м. Запоріжжя

circle-background
weather

+3°

Програма телепередач:

ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
weather

+3°

Телепрограма

Місяць життя під постійним вогнем: історія переселенки з Пологівщини

11.08.2022, 20:15

text
Поділитися:

Ворог чи не щодня обстрілює село Преображенка Пологівського району, яке знаходиться всього за 70 км від обласного центру. Під ворожим вогнем вимушено залишаються люди, які не можуть евакуюватися, адже окупанти постійно б’ють по центру та околицям, щоб залякати місцевих. В таких умовах понад місяць прожила вимушена переселенка з Преображенки Алла. Зізнається, життя під прицілом окупанта було нестерпним і вона була змушена виїхати. Нашим журналістам Алла розповіла свою історію. Детальніше — в матеріалі. 


 

“Життя було для мене повноцінним, в мене було все, що я хочу, в мене були цілі, яких ти досягав, але я відчувала себе щасливою саме в цьому моменті.” — ділиться пані Анна. 

Останні 5 років вона жила в селі Преображенка, куди переїхала з Мелітополя за власним бажанням. Проте в її оселю постукала війна. 24-те лютого стало для Алли переломною датою та розділило життя на «до» та «після».

“Я займалася вирощуванням квітів, в мене понад 200 кущів півоній, були хризантеми, — ділиться Алла, — і я працювала викладачкою в коледжі, я викладач історії та правознавства.”

Коли почалась війна, Алла неабияк злякалася. Перші 3 дні не виходила з будинку взагалі, а коли врешті-решт наважилася — не впізнала своє село. Зізнається, враження нібито потрапила в іншу реальність — воєнну. 

“Воно було повністю укріплено, воно було вже повністю в цих їжах військових, були скрізь блок-пости, без паспорту неможливо було проїхати із села в місто, все перевірялося.” — пригадує вона. 

Перші гучні вибухи Алла почула 2 березня. Окупант почав обстріли сусіднього міста – Оріхова. Жінка розповідає, вона постійно чула свист ворожих ракет над головою. Як вони летять, розриваються, бачила, як клуби чорного диму стояли стовпами у небі, як палав російський танк. Із часом і на подвір’я вже неможливо було виходити через постійні обстріли. Алла зізнається, вночі спала одягненою, так відчувала себе більш захищеною.

“Постійно було відчуття, що тобі потрібно буде зараз кудись бігти, — пригадує пані Алла, — а ці обстріли,  вони вже простіше сказати, коли їх не було, чим коли вони були. Воно не зупинялося останній час і ти просто вже молив Бога про тишу.”

Укриття поруч не було, підвалу у будинку також. Жінка користувалася правилами двох стін – ховалась у коридорі. Жити у селі ставало все важче, сусіди почали виїжджати.

“Світло бувало по 5 разів на день перебивалося і якщо встиг включити бойлер помитися, взагалі кайф, не встиг — сидиш у темряві, — розповідає Алла, — на початку у нас не було зв’язку, ми там спілкувалися, хтось на гору виходив, а хтось і пішки ходив, щоб якусь комунікацію навести. Газу зараз немає, вже понад 2,5 місяці і коли буде невідомо.”

Чоловік Алли, який з початку війни був поряд, допомагав українським військовим. За місяць і сам приєднався до лав Збройних сил. Через страх за життя та постійні ворожі обстріли Алла вирішила залишити власну домівку, і 20 квітня чоловік вивіз її до Запоріжжя та повернувся на службу. 

“Я поставила собі запитання: “Чи готова я померти від цього?”, я сказала: “Я не готова” — ділиться пані Алла. 

Жінка  зізнається: дуже пишається коханим та, звичайно, дуже сумує за ним. Щодня вона згадує свій будинок та улюблені півонії на подвір’ї. Мріє про скорішу перемогу та повернення додому.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Копіювання контенту дозволено лише за прямого узгодження з редакцією.

Verified by ExactMetrics

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: