У цей день в ‘14-му році перші 500 бійців Самооборони майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. З нього згодом був сформований батальйон оперативного призначення Національної гвардії України імені Кульчицького. Значна кількість хлопців і дівчат стали на захист країни і під час повномасштабного вторгнення. Неоціненний вклад у захист держави і тих, хто за таким же покликом серця  вирушив на фронт надавати медичну допомогу. З одним з таких військових медиків поспілкувались наші журналісти.

З добровольцем, військовим медиком Леонідом ми зустрілися в одному з міських парків. Саме цього дня у нього закінчувалась відпустка. Леонід згадує, повномасштабну війну зустрів на чергуванні у відділенні реанімації, де працював анестезіологом-реаніматологом. Чоловік майже одразу вирішив вступити на медслужбу.

“Я й раніше хотів піти, коли був АТО/ООС, до служби в лавах ЗСУ, – каже офіцер медичної служби Леонід, – але на той момент медичний штат був укомплектований. І от, я пам’ятаю, 26 лютого зателефонував у відділ офіцерів до свого військкомату. Сказали – чекайте, ми вас, якщо треба викличемо, і взагалі у вас бронь, чого ви поспішаєте… І 17 березня я мобілізувався, а 20-го вже був у розташуванні в медичній роті, у своїй бригаді.”

Медичний екіпаж добровольця надавав допомогу, зокрема, на Херсонщині та Донбасі. З перших днів великої війни медики працюють в надскладних умовах, адже ворог не дотримується Женевських конвенцій. Відчув на собі особисто це вже кілька разів і Леонід.  Вперше це було на Херсонщині. Його медичний екіпаж потрапив під танковий обстріл. Леонід отримав контузію.

“Ми працюємо за протоколами… Це НАТівські протоколи, засновані на досвіді війни в Іраку та Афганістані, – розповідає Леонід, – і різниця між тими конфліктами і нинішнім, і тим, який був на Донбасі з 14 по 22 рік, дуже сильно відрізняється. Це війна саме артилерії найбільше, це і ракетне озброєння, безпілотники, і тому характер поранення, він буде набагато тяжкіший.”

Леонід розповідає, коло спілкування з тими, кого до повномасштабного вторгнення вважав друзями, суттєво звузилося. Окрім родини, найбільша тепер його підтримка – побратими та колеги.

Підтримує Леоніда і його товариш та друг Костянтин Денисов. З 2015 року вони разом брали участь у патріотичних заходах та займалися військово-патріотичним вихованням молоді. Запальний та енергійний характер з тих часів у Леоніда не змінився, запевняє Костянтин. В той час хлопець ще навчався на медика.

“І навчався на військові кафедрі, – згадує Костянтин, – готував себе до участі в захисті України, тоді була вже війна на сході України, АТО, я вже тоді бачив у ньому задатки до міцної, проукраїнської, громадянської позиції.”

Але найбільше підтримка для медика – родина. На службі чоловіка гріють та додають сил  спогади – найкращі та особливо дорогі серцю миті, проведені разом з рідними. Серед усіх мрій про Перемогу, найголовніша мрія Леоніда – аби таких  моментів ставало тільки більше.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі