Ще з 2014 року Запоріжжя стало прихистком для тисяч вимушених переселенців. А з початком повномасштабного вторгнення їхня кількість суттєво збільшилася. За інформацією Запорізької облдержадміністрації, станом на кінець квітня поточного року на обліку перебуває 228,5 тисяч ВПО.

Значна частина з них — люди, які рятувались від ворога з тимчасово окупованих регіонів або з населених пунктів, де тривають активні бойові дії. Більшості переселенців повертатись нікуди. У циклі сюжетів ми розкажемо про те, як вони будують своє життя наново на теренах нашого Запоріжжя. В черговому сюжеті — досвід соціально-психологічній адаптації сімей з Енергодара та Бердянська.

“Було важко, емоційно важко, мабуть місяців 5 як зомбі жили. Ходили до магазину, їли, гуляли, але якихось емоцій майже не було,” – ділиться вимушена переселенка Ірина Панченко.

Відсутність емоцій, нерозуміння, як жити та діяти далі, синдром відкладеного життя – це типові відчуття для тих, хто був змушений покинути свою домівку не з власного бажання, а через війну. За словами сімейної психологині Світлани Копаниці, такий стан є типовим для вимушених переселенців. Аби почати рухатись далі – треба пройти всі стадії переживання втрати.

“Люди, приїжджаючи сюди, пройдуть всі ті стадії горювання за своєю домівкою, як і при втратах. Спочатку вони не будуть розуміти, стадія неприйняття: як це зі мною, можливо не треба було виїжджати. Потім прийде стадія агресії, вони будуть злитися на все навколо, бо вони не будуть знати, що робити, – пояснює пані Світлана, – тільки потім почне приходити стадія прийняття, що потрібно життя починати тут спочатку, бо іншого вибору немає. На першій стадії людині потрібна психологічна підтримка, стабілізація. Розповісти, що це нормально. І буде розпач, ти будеш злитися, так буває. І допомогти їй прожити ці стадії.”

А коли треба адаптувати до нових умов не лише себе, але й дітей, то навантаження на психіку батьків зростає в рази, – кажуть фахівці. Тому нерідко перше, що роблять дорослі на новому місці після вирішення базових питань, таких як житло та робота, – намагаються соціалізувати дітей.

“Дуже багато запитів з ким залишити дитину, тобто діти ж теж залишились без кола спілкування, без навчання у тих закладах, де навчались до цього, тому ми проводимо і ряд заходів для дітей, аби ще й дитина отримала коло спілкування”, – розповідає соціальна фахівчиня БФ «Схід SOS» Віта Бондаренко.

Саме за психологічний стан дітей переживала найбільше, – каже пані Ірина. Жінка виїхала з Енергодара разом із двома синами у вересні 2022 року, коли її чоловіка окупанти забрали “на підвал” і залишатися було небезпечно. Тоді Запоріжжя для родини стало новим прихистком. Спочатку сім’я жила у родичів, потім почала винаймати житло. А ось налагодити коло спілкування для дітей допомогли волонтери в просторі «Затишно спейс».

“Тут багато чого безкоштовного для дітей. Тому ми спочатку ходили безкоштовно до логопеда, потім вже підготовка до школи, ми також декілька місяців проходили. Потім підготовка до школи і також на якісь заходи”, – згадує вона.

Через російську агресію довелось розпочати життя з нового аркуша і пані Вікторії. Її родина переїхала з Бердянська. Жінка розповідає – найскладніше було прийняти нову реальність, почати облаштовувати побут фактично з нуля, шукати роботу та нове коло спілкування. Крім того, до незвичних умов треба було адаптуватись не тільки самій, але й впорядкувати життя та дозвілля дітей.

“Донька вже в 3 класі навчається онлайн, ми залишилися в нашій Бердянській школі. А меншу доньку одразу взяли в садочок. На жаль, садочки зараз не працюють, тобто онлайн також садочок. Вдома зараз знаходжусь з дітьми, – розповідає вимушена переселенка Вікторія, – у вересні 2023 року мені вдалось знайти роботу, також онлайн. Я вчитель, і пощастило, що вдалось знайти таке місце, що можна онлайн працювати і знаходитися з дітьми вдома.”

Аби люди, котрі опинились в складних і незвичних обставинах, почали адаптуватись до нових умов життя, має пройти час. За словами соціальної працівниці Віти Бондаренко, спершу складнощі виникають навіть на етапі, здавалося б, елементарних завдань. Знайти Хаб своєї громади, місце, де можна оформити документи, чи куди віддати дитину на танці чи малювання. Далі – цей список  починає розширюватись.

“Минають тижні і навіть місяці, коли людина розкривається і починає вже більш з глибинними запитами звертатися, – розповідає вона, – тобто буває, що вони приходять і кажуть: “Допоможіть мені у пошуку роботи”. А потім ми починаємо спілкуватися і я перенаправляю ще до нашої психологині чи до юристки, бо там одна проблема чіпляє іншу і ми надаємо таку комплексну допомогу.”

Коли внутрішньо переміщені особи проходять всі стадії прийняття нових обставин, вони стають активною частиною громади, в якій проживають. Тож соціально-психологічна адаптація вимушених переселенців  має стати важливою частиною державної політики стосовно ВПО.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі