78 років тому радянська влада ініціювала примусову депортацію кримських татар з їхньої історичної батьківщини — Кримського півостова. За офіційними даними, депортували близько 200 тисяч людей, за неофіційними – вдвічі більше. Половина з них померли у перші півтора роки після примусового виселення – від хвороб, голоду та виснаження. Про одну з найтрагічніших сторінок історії життя кримських татар  – в нашому матеріалі.

Їх оголосили ворогами, депортували, нещадно морили голодом та жорстоко вбивали. Тисячі понівечених доль, люди, які залишилися без рідних домівок та зазнали смертельних знущань. 18 травня 1944 року — це початок страшної історії для кримськотатарського народу та один із яскравих прикладів жорстокості  радянського режиму.

ДЕПОРТАЦІЯ: ЯК ВІДБУВАЛАСЬ

О 3 ночі у домівки кримських татар увірвалися співробітники НКВС і наказали збирати речі. На збори дали від кількох хвилин до півгодини. З тієї хвилини життя людей перетворилося на пекло. Формально радянська влада визнала кримських татар “зрадниками батьківщини”, звинувативши у співпраці з нацистською Німеччиною. Людей силоміць заганяли в ешелони, що прямували до Узбекистану.  Історик Олександр Олійник розповідає:

“По дорозі їх ніхто не годує. Інколи зупиняється потяг, тільки для того, щоб там води, можливо, і трупи викинуть, а частіше на ходу викидали. Уявіть собі: вагон, маленька теплушка, де понад 50 тисяч чоловік покоту, у підлозі тільки дірка для нужд і більше нічого немає.”

Масова депортація тривала дві доби, а останній вагон з кримськими татарами доїхав до Узбекистану 8 червня. Близько 8 тисяч людей загинуло ще у дорозі від голоду, спраги, виснаження та тифу, більшість з них — це діти та старі. А ті , хто вижив , стали фактично рабами.

“Кримські татари опинилися у дуже скрутній ситуації,  – продовжує розповідь історик Олександр Олійник. – Вони були перевезені на ті території, яка, власно кажучи, кліматично дуже сильно відрізнялася від Криму, тому захворюваність там зростала. Їх використовували в основному на дуже важких фізичних роботах. Це шахти, це будівельні роботи, це робота в кар’єрах, тому смертність була дуже велика. А умови життя були дуже важкими. Уявіть собі, їх вивозять просто-напросто в степ, викидають і що хочеш, то і робіть.”

ІСТОРІЇ ФАХРІ ТА МЕР’ЄМ

Голова ГО “Ана Юрт” в Запоріжжі Ніяра Мамутова розповідає історії своїх дідуся та бабусі, які пережили депортацію.

Дитинство, молодість та все життя Фахрі пройшло у важких умовах. Чоловіка депортували ще маленьким хлопчиком, у 9 років. З часом  він розповідав своїй онуці страшну історію свого життя.

“Він розповідав, що, коли вони приїхали в місця депортації, то дуже було важко, тому що не було жити де, були якісь бараки, потім була антисанітарія, почало дуже багато людей хворіти , і від цього дуже багато помирало, тому що не було ліків, нічого не було. Також була пропаганда серед місцевого населення, тобто казали, що сюди зараз привезуть багато зрадників, тобто дуже налякали місцеве населення, і вони навіть, коли під’їжджали ці вагони, стояли там, тримаючи у руках каміння, тобто вони збиралися кидати у людей каміння.”

Мер’єм радянська влада депортувала її ще 5-тирічною дівчинкою. Маленькою вона працювала за їжу в нелюдських умовах.

“Бабуся –  вона на Урал потрапила. Вона казала, теж було дуже важко, тому що вони потрапили навпаки, туди, де було дуже холодно. І їх почали вивозити валити ліс.  Також їм було дуже важко вижити в тих місцях, і батька поруч не було, тому що він був на фронті, тому він навіть не здогадувався , що коїться з його родиною.”

ПОВЕРНЕННЯ НА БАТЬКІВЩИНУ

Хати кримських татар стали пограбованими безлюдними примарами, а із часом у їхніх будинках розмістили переселенців з росії. Протягом 1950 — 1960  років кримські татари виборювали право повернутись на історичну батьківщину.

“Їм тривалий час не дозволяли повертатися на батьківщину, і вже тільки коли в 90-х роках Україна стала незалежною державою, тоді в них з’явився реальний шанс повертатися до своїх домівок, – додає історик Олександр Олійник. – Намагалися повернути свою історичну пам’ять, свою традицію, культуру. Стали вже при Україні організовувати свої школи з татарською мовою викладання, створювати якісь художні колективи, взагалі видавати свою пресу.”

ВИЗНАННЯ ДЕПОРТАЦІЇ ГЕНОЦИДОМ

Кримські татари зазнали від радянської влади багато жахіть.  У 2015 році Україна визнала депортацію кримськотатарського народу  геноцидом.

Голова Асоціації національних меншин Запорізької області Науфаль Хамдані зазначає:

“32 тисячі осіб військових НКВС проводили цю операцію, це вже початок геноциду, не кажучи про смерть, не кажучи про вбивства, тобто заплановані. Вони все робили для того, щоб знищувати цей народ, знищуючи його культуру, знищуючи його релігію, знищуючи сім’ї, забираючи дітей виховувати їх в інших сім’ях, наприклад, росіян. Щоб у цієї дитини або у цієї людини взагалі втратилося поняття про те, що він кримський татарин”.

За словами голови асоціації національних меншин Запорізької області ,на території України сьогодні проживає близько півмільйона представників кримськотатарського народу.

СЬОГОДЕННЯ

Відтоді, як 24 лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, історія повторюється. На окупованих українських територіях загарбники примусово вивозять людей до росії. На кшталт того, як у 1944 році сталінський режим депортував кримських татар.