Пережила голод 33-го, Другу світову, повоєнні нестатки. Жителька села Васильківське Михайло-Лукашівської громади Марія Сулій відсвяткувала 100-річний ювілей. Про свою нелегку долю, життєві труднощі та радощі, а також про заповітну мрію, яку плекала все життя, жінка розповіла – у матеріалі.

Зранку 4 жовтня найстаршу жительку Михайло-Лукашівської громади Марію Сулій вже вітали рідні, односельці, керівництво Михайло-Лукашівської громади.

“І мабуть саме найбільше багатство ваше — ваші діти, – вітали пані Марію, – ваші рідні, самі найрідніші. ”

Онуки, правнуки та пра-правнуки — у великій родині Марії Степанівни 5 поколінь родичів. Друге півстоліття життя було кращим, ніж перше, каже бабуся, адже на молоді роки випало чимало випробувань.

“Голод був у 33-му. Пам’ятаю, – згадує пані Марія Сулій. – Той голод був страшний, ой. Мати вмерла у 33-му годі. А батько остався з нами. Ну що, і полову просяну їли, товкли її, сіяли, щоб була мука. І качани товкли, голі качани, щоб муку зробить.”

Марія працювала у місцевому колгоспі, у шлюбі з турботливим та роботящим чоловіком народила четверо дітей. І все життя плекала у серці надію, що знайде своїх близьких, з якими її ще в дитинстві розлучила доля.

“Я сама старша була, – згадує жінка, – Ваня, а потім Марфуша. А батько женився на молодій. Нас осталося троє. А мачуха не могла нас прогодувать. Взяла двох — сестру і брата —  і в дитдом повела.”

До дитячого будинку мачуха дітей на довела, каже Марія Степанівна, залишила на місцевому ринку. Відтоді вона ніколи не бачила своїх сестру та брата. І лише у 2014 році, коли їй було вже за 90, доля подарувала щасливу зустріч – колектив телепередачі “Жди меня” розшукав її родичів у Білорусі. І в Києві, під час прямого ефіру, Марія Степанівна зустрілася з трьома дорослими синами свого брата.

“Нас запросили, – розповідає донька Марії Сулій Галина Компанієць, – ми не знали, що вони знайшли наших родичів. Сказали, так, для знайомства, можливо хтось побачить нас івідгукнеться. Ну і все, і поїхали ми так. А коли вже запросили наших родичів на сцену, боже, виходять чотири чоловіка, Гена з жінкою, його син із жінкою, із квітами.”

Секрет довголіття простий — багато працювати, каже бабуся. До цієї осені  вона щодня поралася на городі й тільки зараз, коли позаду літні клопоти, дозволяє собі відпочити.

“Весною вона, ми з нею ще картошку садили, да, – каже Галина Компанієць. – Я копала, вона кидала. Ну, а ми, як діти, тоже допомагали їй. І садимо, й вибираємо, й доглядаємо. Як треба, у лікарню веземо, ліки достаємо. Підтримуєм.”

Біль на серці у жінки від того, що в Україну знову прийшла війна.

“Конешно, страшно, – ділиться пані Марія. – Переживаю. За дітей, ось син та дочка осталися. Так і вся рідня.”

Марія Степанівна чекає на перемогу України. А ще хоча б на якусь звістку про її молодшу сестричку Марфушу та її близьких, адже казали люди: дочекайся, Маріє. От і чекає.

Оперативну інформацію про ситуацію читайте у нашому телеграмі